Так, ваша правда.
А! Voilà[15], пробурмотів Пуаро, мадемуазель зі своїми друзями. Схоже, вони зібралися поланчувати тут. Тож я змушений повернути капелюшка. Але нічого. Ця справа досить серйозна, щоб сама собою дати привід для візиту.
Він спритно підскочив зі стільця, квапливо перетнув приміщення і, вклонившись, повернув капелюшка, доки міс Баклі з компанією якраз всідалися за столик.
Їх було четверо Нік Баклі, старпом Челленджер, ще один чоловік і ще одна жінка. Звідти, де ми сиділи, роздивитися їх не виходило. Час від часу до нас долинали розкоти моряцького реготу. Той, хто їх видавав, справляв враження доброї та щирої душі, і я відразу ж уподобав його.
Протягом ланчу мій друг просидів мовчазний і неуважний. Він кришив хліб, уривчасто вигукував щось сам до себе і поправляв усе, що тільки було на столі. Я спробував було завязати розмову, але, не знайшовши підтримки, швидко здався.
А той продовжував сидіти за столом ще довгенько по тому, як покінчив із сиром. Але щойно інша компанія вийшла з їдальні, як він і собі підвівся на ноги. Ті саме влаштовувалися за столом у вестибюлі, коли Пуаро, якнайстаранніше чеканячи крок, по-військовому підійшов до їхнього гурту й без еківоків звернувся просто до Нік:
Мадемуазель, чи можу я попросити вас на два слова?
Та насупилася. А я досить ясно збагнув, що саме вона відчувала злякалася, що цей дивний недомірок-чужинець зараз почне докучати. І мимоволі поспівчував їй, розуміючи, який вигляд, напевно, мало це в її власних очах. Дівчина з видимою неохотою відійшла на кілька кроків убік.
Аж тут я майже вмить помітив вираз подиву, що проступив на її обличчі від стишених, квапливих слів Пуаро.
Сам я тим часом почувався досить ніяково ні в сих ні в тих. Тактовний Челленджер з готовністю прийшов мені на допомогу, пригостивши цигаркою і зронивши якесь пустопорожнє зауваження. Ми встигли прицінитися один до одного й схилялись до взаємної симпатії. Мені здалося, наче я краще придавався йому за товариша, ніж чоловік, із яким він тільки-но ланчував. Тепер бо мені випала нагода роздивитися останнього високого, білявого, досить вишуканого молодика, із радше мясистим носом і занадто солоденькою зовнішністю. Він мав бундючну манеру триматися й ліниву, протяжну вимову. Відчувалася в ньому певна єлейність, що особливо мені не сподобалася.
А відтак я поглянув на жінку. Та сиділа прямо навпроти мене у великому кріслі, щойно скинувши капелюшка. Незвичний типаж його найкраще було описати, назвавши «стомленою Мадонною». Вона мала світле, майже безбарвне волосся, зачесане на проділ посередині й стягнуте, прикриваючи вуха, у вузол на потилиці. Обличчя було безживно-бліде та змарніле, а все ж не без химерної привабливості. Дуже світлу сіризну її очей цяткували великі зіниці. У жінки був якийсь на диво відсторонений вигляд. Вона витріщилася на мене. І зненацька заговорила:
Присядьте, доки ваш друг перебалакає з Нік.
Її голос прозвучав неприродно млосно й удавано, та попри це бриніла в ньому певна незбагненна принадність, якась лунка, протяжна краса. Гадаю, вона справила на мене враження найстомленішої особи, яку я будь-коли зустрічав. І то не тілом, а духом, неначе все в цьому світі було беззмістовне й нічого не варте.
Міс Баклі вкрай любязно допомогла моєму другові, коли він підвернув кісточку цього ранку, пояснив я, пристаючи на зроблену пропозицію.
Так-так, Нік говорила. Її і досі відсторонені очі так само розглядали мене. А тепер, сподіваюся, з його ногою все добре?
Я відчув, як заливаюся барвою, і відповів:
Просто невеличкий розтяг.
А! Ну тоді я рада чути, що Нік не вигадала всю цю історію. Вона ж бо, знаєте, найспритніша брехунка, яка коли-небудь коптила небо. Напрочуд натхненна справдешній талант.
Я не знав, що на таке й сказати. А от співрозмовницю моє зніяковіння, схоже, забавляло.
Це одна з моїх найдавніших подруг, повела далі жінка, а я завжди мала відданість за вкрай марудну чесноту, ви зі мною не згодні? Її здебільшого полюбляють шотландці поряд з ощадливістю й шануванням дня недільного. Але Нік іще та фантазерка, хіба ні, Джиме? Це ж треба виплести таку шикарну історію про гальма в машині а от Джим каже, що з ними повний порядок.
Соковитим, медоточивим голосом білявий молодик протягнув:
Я дещо тямлю в тачках.
І напівобернувся. Знадвору серед інших авто впадало в око одне видовжене та червоне схоже, найдовше й найчервоніше з усіх можливих моделей. Його довгастий капот відшліфованого металу аж сяяв. Не автомобіль, а чудо!
Це ваша машина? запитав я, скоряючись раптовому імпульсу.
Молодик кивнув.
Це ваша машина? запитав я, скоряючись раптовому імпульсу.
Молодик кивнув.
Так.
У мене зявилося божевільне бажання сказати «Я так і подумав!»
Але тут підійшов Пуаро. Тож я підвівся, а той узяв мене за руку й, коротко кивнувши товариству, швидко поволік куди-інде.
Усе влаштовано, мій друже. Ми завітаємо до мадемуазель у «Дім на околиці» о пів на сьому. Доти вона якраз повернеться з автомобільної прогулянки. Так, так, звісно, повернеться ціла та неушкоджена.
Проте його лице було стурбоване, а в голосі бриніла тривога.
Що ви їй наговорили?