Ого, як шикарно звучить! Еллен от і вся моя «челядь». Ну і ще її чоловік, який начебто садівник, а втім, не надто хороший. Плачу я їм, щоправда, сущі сльози, бо дозволила дитині жити з ними. Еллен обслуговує мене, коли я наїжджаю сюди, а вечірки ми готуємо всі гуртом, допомагаємо, хто чим зможе. Найближчу я влаштовую в понеділок. Адже наступного тижня почнеться регата.
У понеділок а сьогодні субота. Так-так. Тепер, мадемуазель, поговоримо про ваших друзів, скажімо, тих, з якими ви сьогодні ланчували?
Ну, Фреді Райс це та білявка моя, напевно, найкраща подруга. Життя в неї не склалося: вискочила за худобину пяницю, наркомана й узагалі неописа́нного придурка. Довелося піти від нього рік чи два тому. Відтоді й тиняється, як неприкаяна. Я щиро бажаю їй отримати розлучення й вийти за Джима Лазаруса.
Лазаруса? Це часом не родич антиквара з Бонд-стріт?
Так, Джим його єдиний син. Грошей у нього, звісно, кури не клюють. Бачили оту його машину? Він, звісна річ, єврей, але дуже пристойний хлопчина. І сильно привязаний до Фреді. Вони ледь не скрізь зявляються разом. Вік-енд вони пробудуть у «Маджестику», а в понеділок завітають сюди на вечірку.
А як же чоловік місіс Райс?
Той недоумок? О, він давненько ніде не зявляється. Ніхто не може сказати, куди він подівся. І це ставить Фреді у страшенно лажове становище. Не розлучиться ж вона з чоловіком, який невідомо де.
Évidemment![29]
Бідолашна Фреді, у заду́мі мовила Нік, безталанниця. Якось усе вже майже владналося. Вона виловила чоловіка й поставила перед фактом, а той сказав, що нітрохи не проти, от тільки йому банально бракує готівки, щоб привести якусь повію в готель[30]. Усе скінчилося тим, що Фреді розщедрилася, а той узяв грошики і тільки його й бачили. І досі ні слуху ні духу. Вчинив, як падлюка ось як це називається.
Боже милосердний! вигукнув я.
Мій друг Гастінґс шокований, пояснив Пуаро. Вам, мадемуазель, варто бути обачнішою. Розумієте, він старомодний. Тільки-но повернувся з «відкритих всім вітрам просторів прерій», чи як їх там називають, і ще тільки має познайомитися з прозою наших днів.
А що? Нема тут чого шокуватися сказала міс Баклі, зробивши великі очі. Ну тобто всім відомо, що такі людці трапляються, хіба не так? А все ж я називаю їхні фокуси паскудством. Горопашній Фреді стало тоді так збіса скрутно, що вона не знала, куди й дітися.
Так, так, зовсім негарна історія. А що ваш інший приятель, мадемуазель, славний старпом Челленджер?
Джордж? Його я знаю все життя ну, останні років пять точно. Він хороший хлоп.
І хоче, щоб ви пішли за нього, еге ж?
Час від часу він заводить про це мову перед світанком чи після другої склянки портвейну.
Але ви жорстокосерда й невблаганна.
Яке пуття могло б вийти з того, якби Джордж і я побралися? Ми з ним обоє зосталися на бобах. А ще із Джорджем від нудьги помреш. Усі ці його «командний дух» і «старе добре виховання». Йому ж бо, зрештою, без пяти хвилин сорок.
Від такого зауваження мене дещицю пересмикнуло.
Він, власне, вже однією ногою в могилі, сказав на це Пуаро. О, мадемуазель, не зважайте на мене. Я старий пень, ніхто і звуть мене ніяк. А зараз розкажіть мені детальніше про всі ті випадковості. Наприклад, про історію з картиною
Її знов повісили на місце, на новому шнурі. Можна піти і подивитися, коли хочете.
Нік вивела нас із кімнати, і ми подалися за нею. Картина, про яку йшлося, становила собою олійне полотно у важкій рамі й висіла прямо над узголівям.
Пробурмотівши «З вашого дозволу, мадемуазель», Пуаро скинув туфлі й заліз на постелю. Він уважно оглянув картину та шнур, обережно зясував її вагу й, вишукано насупившись, спустився.
Щоб таке звалилося на голову ну ні, тут приємного мало. А шнур, на якому вона висіла раніше, був, як і цей, дротяним кабелем?
Щоб таке звалилося на голову ну ні, тут приємного мало. А шнур, на якому вона висіла раніше, був, як і цей, дротяним кабелем?
Так, але тоншим. Цього разу я звеліла взяти цупкіший.
Вас можна зрозуміти. А ви оглядали розрив? Його краї були потерті?
Здається, так, та я не надто придивлялася. Чого б це раптом?
Цілком слушно. Як ви кажете, чого б це раптом? А все ж мені б дуже хотілося поглянути на той шнур. Він десь у вас зберігся?
Обривки так і лишалися на картині. Гадаю, чоловік, який чіпляв новий, просто зняв і викинув зношений.
Шкода. Хотів би я побачити його.
Ви все ж не думаєте, наче йдеться про звичайну випадковість? Але ж іншого пояснення й бути не може.
Це могла бути й випадковість, тут неможливо сказати напевне. А от пошкоджені гальма у вашій машині їх на випадковість не спишеш. Як і той камінь, що скотився з кручі. Я бажав би подивитися, де саме це сталося.
Нік вивела нас у парк і підвела до краю стрімчака. Внизу, під нами, блищала синява моря. До нього крутою скелею спускалася важкопрохідна стежина. Міс Баклі показала точне місце, де трапився інцидент, і Пуаро задумливо кивнув. А відтак запитав:
Як можна пройти до вас у парк, мадемуазель?
Крізь головну браму, повз сторожку. Далі є вхід для постачальників хвіртка в огорожі на півдорозі до неї. Потім іще одні ворітця тут, зовсім поряд, на краю урвища, вони виходять на доріжку-серпантин, яка веде від того пляжу до «Маджестика». Ну а крім того, можна, звісна річ, майнути навпростець, крізь лаз у живоплоті і далі через сад при готелі. Туди я й пішла сьогодні вранці. Як не крути, а зрізати садом це найкоротший шлях до містечка.