Розділ другий
Благання про допомогу
О девятій годині пять хвилин наступного ранку я вийшов снідати в нашу з Пуаро спільну вітальню. Мій друг, який ніколи не запізнюється ані на хвилину, вже сидів за столом і розбивав друге яйце.
Він широко заусміхався, побачивши мене у дверях.
Ви гарно спали? Відпочили після такого втомливого переїзду? Диво, що ви вийшли до сніданку майже вчасно. Pardon[3], у вас краватка несиметрично завязана. Дозвольте, я поправлю.
Я вже розповідав колись про Пуаро. Неймовірний чоловік, хоч і зросту невеличкого: лише пять футів і чотири дюйми[4]. Голова як яйце, завжди трохи схилена набік, очі світяться зеленим, коли йому щось подобається, вуса войовничо стирчать, постава надзвичайно горда. Охайний і ошатний, бо в усьому любить порядок це його пристрасть. Пуаро не може спокійно дивитися на криво почеплену прикрасу або пилинку на рукаві, або хоч трохи недоглянуте вбрання це справжня мука для мого маленького друга. Легше йому стає тільки тоді, коли вдається виправити недолік. «Порядок» і «Метод» ось боги Пуаро. Він трохи зверхньо ставиться до речових доказів, як-то відбитки підошов або цигарковий попіл, і стверджує, що самі собою вони ніколи не допоможуть детективові знайти розгадку. Натомість самовдоволено стукає себе по яйцеподібній голові й поважно говорить: «Справжня робота робиться всередині. Маленькі сірі клітинки завжди памятайте про маленькі сірі клітинки, mon ami[5]».
Я всівся на стільця й ліниво відказав на привітання Пуаро, що годинний переїзд із Кале до Дувра важко назвати «втомливим».
Мій друг заперечно замахав ложкою:
Du tout![6] Якщо пасажира цілу годину мучать жахливі почуття й думки, то він за цю годину встигає стільки пережити, що дуже стомлюється! Хіба хтось із ваших англійських поетів не сказав, що час вимірюється не годинами, а ударами серця?
Гадаю, Браунінґ мав на увазі щось романтичніше, ніж морську хворобу.
Бо він англієць, острівянин, для якого Ла-Манш ніщо. О, ви, англійці! У nous autres[7] усе по-іншому. Знаєте, я мав знайому, яка на початку війни втекла в Остенде[8]. Там вона натерпілася багато страху. Куди тікати далі? Тільки за море. А вона страшно боялася mais une horreur![9] моря! Що їй було робити? Німчура щодня підступала дедалі ближче. Уявіть собі цю жахливу ситуацію!
Бо він англієць, острівянин, для якого Ла-Манш ніщо. О, ви, англійці! У nous autres[7] усе по-іншому. Знаєте, я мав знайому, яка на початку війни втекла в Остенде[8]. Там вона натерпілася багато страху. Куди тікати далі? Тільки за море. А вона страшно боялася mais une horreur![9] моря! Що їй було робити? Німчура щодня підступала дедалі ближче. Уявіть собі цю жахливу ситуацію!
І що ж вона зробила? з цікавістю спитав я.
На щастя, її чоловік був homme pratique[10]. До того ж дуже спокійним, нервові зриви вони його не лякали. Il la emportée simplement[11]! Звичайно, коли жінка доїхала до Англії, то була страшно виснажена, але вона дихала.
Пуаро серйозно закивав. Я з усіх сил намагався стримати сміх.
Раптом його обличчя спохмурніло. Він драматичним жестом вказав на тарілку з тостами.
Ah, par exemple, cest trop fort![12] вигукнув він.
Що там таке?
Ви тільки погляньте на цей тост. Невже ви його не помітили? Бельгієць узяв винуватий шматок підсмаженого хліба в руки і обурено продемонстрував мені. Він квадратний? Ні. Трикутний? Теж ні. Невже круглий? Ні. Його форма хоч якось може бути приємна для ока? Чи є тут хоч трохи симетрії? Жодної.
Та це ж скибка селянського буханця, спробував я заспокоїти свого друга.
Той кинув на мене нищівний погляд.
Який же розумний мій дорогий Гастінґс! саркастично вигукнув він. Ви що, не памятаєте, що я заборонив подавати на свій стіл селянський хліб хліб неакуратний і безформний, якого жоден пекар не має дозволяти собі пекти?
Я спробував відволікти Пуаро:
Вам надходили якісь цікаві листи?
Мій друг невдоволено похитав головою.
Я ще не дивився сьогоднішню пошту, але останніми днями нічого цікавого не надходить. Видатні злочинці, тобто злочинці методу, здається, вимерли. Справи, що їх мені доводилося розслідувати останнім часом, банальні вкрай. Якщо чесно, я вже навіть опускався до пошуків болонок, яких загубили заможні дами! Останньою загадкою, що виявилася хоч трохи цікавою, була та інтрига навколо діаманта леді Ярдлі, але ж скільки місяців минуло відтоді, мій друже?
Чоловічок розпачливо розвів руками, а я зареготав.
Не сумуйте, Пуаро, буде і на вашій вулиці свято. Прогляньте пошту. Ви, може, й не уявляєте, що десь за найближчим рогом на вас очікує видатна справа.
Пуаро всміхнувся й дістав акуратного ножика для розрізання конвертів. Швидко проглянув написи на кількох пакунках, які лежали біля тарілки.
Рахунок. Іще один рахунок. Ох і марнотратником я стаю на старість! Ага! Записка від Джеппа.
Справді? Я нашорошив вуха. Інспектор зі Скотленд-Ярду не раз підкидав нам цікаві справи.
Він просто за своїм звичаєм дякує мені за невеличку допомогу в Абериствітській справі я спрямував його розслідування у правильний бік. Для мене була велика приємність послужити йому.
І як же він вам подякував? запитав я з інтересом, бо добре знав Джеппа.