Вона сердито труснула головою.
Цікаво, яка ви, коли скаженієте? запитав я з усмішкою.
Перетворююся на справжню дияволицю! Не думаю, що кажу, та й що роблю теж не думаю! Одному хлопові раз мало щелепу не вибила. Серйозно. Ну, він цього заслужив, якщо чесно.
О, тоді, благаю, не скаженійте від моїх слів!
Не буду. Ви мені подобаєтеся одразу сподобалися, як я вас побачила. Але ви з таким осудом на мене дивилися, що мені здалося, наче ми ніколи не зможемо заприятелювати.
Але ж таки змогли. Скажіть, ким ви працюєте?
Я акторка. Ні, не з тих, що ви подумали які снідають у розкішному готелі «Савой», обвішані коштовностями, і чиї світлини зявляються в усіх газетах із підписами «мій улюблений крем для обличчя від мадам такої-то». Я з шести років на сцені роблю сальто.
Перепрошую? спитав я збентежено.
Ви що, дітей-акробатів ніколи не бачили?
А, зрозумів!
Я народилась в Америці, але виросла в Англії. Недавно ми почали виступати з новим шоу
Ми?
Ми з сестрою. Пісні, танці, барабани і трохи старих-добрих трюків. Свіжа ідея, усім подобається. Ми мали б на цьому непогано заробити
Моя нова знайома нахилилася вперед і почала захоплено розказувати про деталі, жонглюючи словами, значень яких я часто не розумів. А я зловив себе на думці, що мені стає дедалі цікавіше з цією напівдитиною-напівжінкою. Такою мудрою і здатною як вона вже довела постояти за себе, а водночас дивовижно щирою у своєму рішучому ставленні до життя, націленою «твердо стати на ноги». Я не без захвату спостерігав за невідомим для мене світом, і жваве дівоче обличчя, яке аж сяяло під час розмови, мені дуже подобалося.
Потяг проминув Амєн. Ця назва сколихнула в мені ціле море спогадів. Попутниця, здавалося, вгадала мої думки.
Думаєте про війну[1]?
Я кивнув.
Ви, мабуть, воювали?
О так, воював. Я був поранений, і після битви на Соммі мене відправили додому. Деякий час я працював на армію в тилу, а тепер служу приватним секретарем в одного члена Парламенту.
Ого! Серйозна робота!
Аж ніяк. Насправді обовязків у мене небагато. Працюю лише кілька годин на день, а тоді вільний. Та ще й нудна ця робота. Не знаю, що робив би, якби не одне захоплення.
Тільки не кажіть, що ви колекціонуєте жуків.
Ні. Я живу на квартирі з одним дуже цікавим чоловіком. Він бельгієць, колишній детектив поліції. Нині в Лондоні має приватну практику: розплутує різні загадкові справи, і то дуже успішно. Дивовижний чоловік. Не раз і не два він знаходив розгадку там, де поліція виявлялася безсилою.
Дівчина слухала з широко розплющеними очима.
Як цікаво! Обожнюю всілякі злочини й таємниці. Завжди ходжу в кіно на кримінальні драми. А коли трапляється вбивство, газети зачитую до дір!
Памятаєте таємничу пригоду в Стайлзі[2]? запитав я.
Дайте подумати Це про отруєння старої дами? В Ессексі?
Я кивнув:
То була перша масштабна справа Пуаро. Якби не він, убивця вийшов би сухим із води.
Я почав натхненно переповідати, як шукали злочинця, і дійшов аж до тріумфальної й несподіваної розвязки. Дівчина слухала, затамувавши подих. Ми так захопилися, що навіть не помітили, як потяг підїхав до станції Кале.
Ой Божечки! нарешті спохопилася моя попутниця. Де ж це моя пудра?
Вона щедро набілила обличчя, помастила губи помадою, а тоді критично глянула на себе в кишенькове дзеркальце. Моя присутність її анітрохи не бентежила.
Я промовив ніяково:
Перепрошую Не зовсім чемно з мого боку питати про таке, але для чого ви все це робите?
Дівчина припинила чепуритися і здивовано подивилася на мене.
Ви й так симпатична, тож могли б обійтися й без пробелькотів я.
Шановний пане! Я маю це робити. Усі дівчата фарбуються. Чи ви хочете, щоб я скидалася на селючку? вона востаннє глянула у дзеркальце, задоволено всміхнулася і поклала його разом із пудреницею в сумочку. Ось так краще. Повірте, не так і легко весь час мати гарний вигляд, але якщо дівчина поважає себе, то завжди триматиме себе в формі.
На це я не знайшов що відповісти. Кожному своє!
Я покликав носильників, і ми спустилися на перон. Попутниця простягнула руку:
Бувайте! Надалі намагатимуся стежити за язиком.
Але ж ви дозволите мені подбати про вас на поромі?
Я не піду на пором. Почекаю сестру, щоб вона, бува, не поїхала за кордон без мене. Але дякую.
Он як! Але, сподіваюся, ми з вами ще колись зустрінемося. Я тут мені довелося прочистити горло, я хотів би познайомитися з вашою сестрою.
Ми обоє засміялися.
Дуже приємно, ваше бажання я їй обовязково передам. Але не думаю, що ми ще колись побачимося. Ви були дуже любязні, а я ж вас роздратувала своїми грубими словами. Та ваше лице правду тоді сказало: ми з вами різного поля ягоди. А від такого добра не буває це вже я знаю дуже добре
Її обличчя змінилося. Умить на ньому згасла простодушна радість, натомість у дівочих очах зявилася злість ба навіть мстивість
Тому бувайте! закінчила вона вже веселіше.
Невже ви навіть імені свого мені не скажете? гукнув я їй услід.
Дівчина озирнулася. На її щоках зявилися ямочки, і вона раптом нагадала мені симпатичну картинку Ґреза.
Попелюшка! сказала вона і засміялася.
Тоді я навіть не уявляв, за яких обставин мені доведеться ще раз зустрітися з Попелюшкою.