Ні, не розумію я цих чоловіків…
— А ти звідки взяв про міністерство, га? Розколюйся, Влад!
— Де взяв, там вже нема… — промимрив той, — Я ж тобі казав, в мене брат в СБ працює. Так що я знаю, про що мова.
— А, ну тоді що ж, раз СБ, — примирливо мовив забіяка Алекс, відступаючи з поля бою.
Ця дискусія, схоже, позитивно подіяла на моральний стан студентства. Народ прийшов до тями і почав жваво занотовувати розклад занять. Я ще раз глянула на дошку. Першою у моєї групи значилася пара Алана Арта, нашого куратора. Я поправила лямку рюкзака на плечі і рушила до вказаної аудиторії.
Професор Арт зустрів нас, як рідних. Лагідно оглянув своїми прозорими моторошними очима і запросив розташовуватись зручніше аби ми могли поближче познайомитись. Дафна від цього запрошення розімліла і потягнула мене за собою на першу парту аби там з комфортом свердлити професора поглядом.
Решта десять колег по групі розмістились хто де за розташованими півколом столиками. До нашої групи потрапив той самий юнак, який мав родичів в СБ; цей факт очевидно був для нього джерелом особливого гонору, тож Влад сів осібно, поглядаючи зверхньо і самовпевнено. Потрапив сюди і один з латіносів, моїх знайомців по автобусу; він якраз почував себе трохи ніяково без підтримки товариша, розглядав усіх з-під лоба і супився. Решта були мені зовсім незнайомі.
— Ну що ж, Lads and Ladies, — весело скаламбурив пан Арт, що означало приблизно "парубки та дами", — вам сьогодні страшенно пощастило.
Ми з підозрінням перезирнулися.
— Пощастило, — продовжував професор, обіпершись об викладацький стіл, — тому, що зараз зростає попит на практичну міфотворчість. Особливо ж у сфері мистецтва та міжнародній політиці. Тому керівництво надає велику вагу заліку з цього предмету. А оскільки я — ваш куратор, житиметься вам трохи простіше. Можливо. Я ще не вирішив. Ну, а тим часом, пропоную влаштувати невеличке ток-шоу… Отже, так… Ви, молодий чоловік, як вас звати?
— Мігель… — простогнав нещасний латіно.
— Емм, Мігель, — не відставав професор, — що ви думаєте з приводу інтерпретації міфу Френсісом Беконом в трактаті "Про мудрість древніх"? Ну? Жодної думки? Ай-яй-яй, як не соромно?! А ви, — пан Арт звернувся до білявої панянки в червоному светрі, яка від його різкого руху відсахнулася і ледве не впала додолу разом зі стільцем, — ви, молода леді?
— Анна…
— О! Анна, скажіть мені, будьте люб’язні, з чого складалися священні ритуали древніх греків?
— Е-ее, — бідолашна зробилася майже одного кольору зі светром, — з вакханалій?
— Ет, дівчата, мрійниці… А ви чого гигочете, парубче, — професор розвернувся до молодого чоловіка з нахабним виразом вузьких очей, — ви в нас хто будете?
— Боян.
— Дуже добре. Ви, Боян, зараз повідомите мені… хоча, ні, навряд чи ви мені щось повідомите.
Боян ображено гмукнув, але промовчав.
— Можливо ви, ніжне створіння, скажете мені хоч щось розумне? — пан Арт звернувся до тоненької дівчинки в довгій спідниці, — Як вас звати, дівчино?
— Ангела.
— Що ж, Ангела. Ви знайомі з концепцією Леві-Строса?
— Так… — прошепотіла вона так, немов от-от втратить свідомість.
— Серйозно? Ну, я вражений. Глибоко вражений. Ви мо-ло-дець, Ангела.
Він схопив руку дівчини і енергійно потис її.
— Так, ви, — тут я з жахом усвідомила що він дивиться прямо на мене.
— Я, — чесно сказала я.
— Що, ви?
— А ви, що?
Він злісно усміхнувся.
— А ім’я у вас є?
— Ірма.
— Ага, ну добре. Скажіть мені, як Шеллінг інтерпретував поняття міфу?
— Егм, символічно, — вичавила я.
— Ну не зовсім, — скривився він, — але нехай. Ви, — він повернувся до наступної жертви, — ви у нас будете…?
— Дафна, — гордовито мовила моя сусідка, спокусливо поводячи плечима.