Іще пів року тому Роман навряд чи погодився б на такий ризикований експеримент. Завжди ретельно обирав ролі, притримуючись принципу: хай мало, але добре. Усі попередні персонажі були яскравими, сильними, із виразним характером і такими, що жили окремо від нього. Жоден не асоціювався з ним особисто. А тут відчувався ризик, що Роман Звягівський надовго залишиться «вампіром», особливо якщо фільм виявиться провальним.
Хай так зараз йому байдуже, бо сам так захотів
За девять років до того
Розклавши речі у своїй кімнаті в гуртожитку, Роман зітхнув із полегшенням. Мама нарешті заспокоїлась і дозволила йому жити звичним студентським життям. У перші дні, позбувшись її навязливого бажання зробити з нього зірку, Роман не знав, що із собою робити. Першим поривом було забрати документи з театрального вишу й податись у щось більш приземлене, як-от юриспруденція, чи екологія, або навіть літературознавство.
Останні два роки Роман, як йому здавалось, жив у кошмарі. Після розлучення мама заповзялась довести колишньому чоловікові, що й без його допомоги забезпечить синові блискуче майбутнє. Й обрала якраз те, що її чоловік зневажав, моделінг та акторство. Роман аж шкодував, що на суді обрав жити з мамою. Хоча з двох зол він віддав перевагу меншому: краще вже постійні кастинги й гіперактивність мами, аніж життя з батьком, який ніколи особливо не цікавився сином, та його новою дружиною, котра не приховувала своєї неприязні.
Як не дивно, обраниця батька не була шаблонно молодшою, гарнішою та розумнішою від його колишньої дружини. Навпаки, Катруся виявилася на два роки старшою, гострою на язик і досить категоричною. Це саме вона, а не татусь повідомила законній дружині, Вірі Олегівні, і її синові, перестрівши їх біля дверей будинку, що в неї з Петриком серйозні стосунки і вони чекають дитину.
Мама зблідла й відповіла, що не тримає Петрика на ланцюгу. А вдома в неї сталась істерика.
Двадцять років! Двадцять років я терпіла його безхарактерність, і навіть зараз він сам не спромігся мені щось сказати. Підіслав коханку. Який сором! Яка ганьба! Та хай удавиться ним! Хай спробує!.. Хай знає!.. А сам?! А які моралі читав! Який правильний! Сам сам ненавиджу
Роман сидів навпроти мами й не міг поворухнутись, не міг і не знав, як її заспокоїти. Йому було так холодно, що аж зуби цокотіли. Мама кидалась із кутка в куток, ридала, жбурляла батьковими речами і від того було ще гірше. Не хотів вірити в усе це, але повірив.
Батько ніколи не виявляв особливого тепла, рідко коли цікавився його успіхами в навчанні чи планами, а коли збирався на силі вчити сина бути справжнім чоловіком, Романові здавалося, що його мозок кипить. Хлопець ніколи не бачив, щоб батько робив те, про що втовкмачував йому самому монотонним голосом.
Петро Звягівський працював фінансовим директором у досить великій компанії і вважав, що, віддавши дружині пів зарплатні, повністю виконує свої подружній та батьківський обовязки, а все інше відповідальність жінки. Дружина повинна дбати про дім, сімю, забезпечувати затишок, порядок, пильнувати дитину, оплачувати рахунки, бути люблячою, терплячою й не дуже вимогливою до глави сімї. Дивно тільки, що його нова обраниця не відповідала жодному з пунктів.
Роман мусив пожити з ними тиждень, щоб вирішити, з ким залишитись. Катруся, як називав її батько, виявилась генералом у спідниці й ганяла Петрусем, як помелом. Роман рідко коли бачив батька таким активним після роботи. Зазвичай той, посилаючись на виснажливий день, після роботи засідав за компютер відпочивати, а тут і сміття виносив, і їсти готував, і сам робив ремонт у кімнаті для майбутньої дитини, і до Катрусі був уважним, аж навіть запопадливим.
Роман кривився й тамував у собі образу, що з кожним днем набухала, перекриваючи кисень. Батько навіть не намагався зробити бодай щось, щоб переконати його обрати нову сімю. Зосередився на Катрусі й майбутній дитині. Батько ніколи, принаймні при Романові, не був таким уважним до мами, ставився до неї, як до Ні, Роман не міг сказати, що мама була для батька сірою й нецікавою домогосподаркою, але той сприймав її й усе, що вона робила, як належне. Навіть часто висловлював незадоволення всілякими дрібницями. Катруся ж не дозволяла до себе так ставитись. У цій сімї вона була головою й керувала парадом. І Роман зробив висновок: така не вдавиться.
Віру та Петра Звягівських розлучили швидко, за згодою сторін, призначили аліменти, і, вийшовши із зали суду, батьки розійшлись у різні боки, навіть не поглянувши одне на одного.