) Печиво панi Бебер вона стала привселюдно гудити й почала купувати куди дорожчi ласощi в центрi мiста. (А що панi Бебер, бувало, давала їй цiлi гори печива наборг, вона, видно, зовсiм забула.)
Ервiн, що йому мати потихеньку тицяла бiльше кишенькових грошей, нiж Тiмовi, став корчити з себе панича. Вiн носив черевики на грубезнiй пiдошвi, довгi штани, строкатi краватки, почав нишком курити й удавав знавця породистих коней.
I лише Тiм потай проклинав усе те багатство. Вiн часто годинами блукав по всьому мiсту, сподiваючись зустрiти де-небудь пана Троча, бо мав надiю, що картатий пан вiддасть йому його смiх, коли вiн зречеться свого багатства. Але Троч не показувався.
А проте картатий пан не спускав хлопця з очей. Iнодi поблизу Тiмової оселi проїздила велика розкiшна машина. Ззаду в цiй машинi сидiв чоловiк у картатому кашкетi. Загледiвши де-небудь Тiма, вiн наказував шоферовi зупинитись i стежив за хлопцем - може, й не з боязким, але зi стурбованим виразом на обличчi. Цей чоловiк подбав i про те, щоб до помешкання в завулку попав примiрник рекламного календаря, де помiж вiршиками, що вихваляли каву, какао та масло, були надрукованi мудрi вислови уславлених людей. I не випадково на першiй сторiнцi стояло:
"Комерцiйну угоду треба розглядати як шлюбний контракт: довго й ретельно зважувати, перше нiж пiдписати її, але потiм дотримуватись угоди твердо й вiрно.
Т. Троч".
На Тiмове щастя, мачуха зразу вирiзала той аркуш, бо на зворотi писалося про астрологiю. (Мачуха народилася пiд сузiр'ям Скорпiона.)
Згодом хлопцевi стала тяжко дошкуляти ворожiсть усього завулка. Постiйну Тiмову поважнiсть люди вважали за пиху, чваньковитiсть i дивились на нього так само, як на мачуху та Ервiна: чваньки-новобагатьки, мовляв.
I тому Тiм зрадiв дужче за всiх (наскiльки вiн взагалi ще мiг радiти), коли мачуха вирiшила вибратись iз завулка й найняла цiлий поверх у розкiшному будинку на гарнiй вулицi.
Старi меблi, що їх мачуха не схотiла забрати з собою, вона роздарувала тим небагатьом людям у завулку, з якими ще розмовляла. Вона хотiла вiддати комусь i великий годинник, де Тiм сховав свої заощадження. На щастя, Тiм почув про те вчасно й попросив мачуху поставити годинник у його кiмнатi в новому помешканнi. Вiн просив так настирливо, що мачуха погодилася - скорiше здивовано, нiж сердито. I таким чином той сейф, що вибивав години, помандрував разом iз Тiмом до його власної кiмнати, де хлопець уперше зроду дiстав змогу спокiйно, на самотi вчити уроки.
У новому помешканнi мачуха зразу найняла собi служницю. Але довго витримати в неї не могла жодна дiвчина. За Марiєю прийшла й пiшла Берта, за Бертою Клара, за Кларою Йоганна, поки врештi найняли одну лiтню жiнку на ймення Грiт. Та лишилась надовго, бо не мовчала хазяйцi, а огризалася щоразу, коли панi нападалась на неї.
Отак вони то гризлись, то знов мирились рiк за роком, аж поки Тiмовi сповнилось чотирнадцять лiт i настав час вiддавати його вчитись якогось фаху.
Мачуха наполягала, щоб Тiм пiшов учитись до контори, що приймає заклади на iподромi. Вона недарма добивалась того: якраз на свiй тринадцятий день народження Тiм поставив дуже багато грошей на одного старого коня, що його iподромне начальство востаннє, нiби з ласки випустило на перегони. На цього коня не ставив нiхто - крiм Тiма! Та через те, що на нього поставив Тiм, кiнь прийшов до фiнiшу перший - на превеликий подив усiх знавцiв. Хлопець одержав цiлих тридцять тисяч марок. Але пiсля того виграшу вiн заявив своїй мачусi, що вони тепер мають уже досить грошей i що вiн бiльше не гратиме на перегонах. I нi сльози, нi штурхани не могли вплинути на нього. Вiдтодi вiн нi разу не пiшов на iподром.
Мачуха з Ервiном iще кiлька разiв самi спробували щастя. Але, програвши загалом три тисячi марок, а вигравши ледве триста, вони теж покинули грати на перегонах.