За Перший концерт для віолончелі та симфонічного оркестру (1983) композитор 1987 року отримав найвищу мистецьку нагороду нашої держави Національну премію України імені Т. Шевченка. Лірико-драматичні, напружені образи віолончельного концерту відкривають нову грань обдарування митця, його талант тонкого музичного лірика, психолога, що прагне розкрити найпотаємніші порухи й драму людської душі.
У 1987 році Скорик повертається зі столиці до рідного міста, очолює кафедру композиції у Львівській консерваторії. Паралельно він стає головою Львівської організації Спілки композиторів України, змінивши на цій посаді патріарха галицької музики Миколу Колессу. Маестро інтенсивно розгортає культурно-просвітницьку й організаційну діяльність, у його клас композиції приходять талановиті студенти, що згодом стануть яскравими постатями національної культури та підхоплять естафету у мистецькій сфері, серед них Богдана Фроляк, Роман Стельмащук, Леся Горова. У переломну добу на порозі Незалежності він прекрасно відчуває дух нового часу, готуючись до важливих звершень, не боїться брати участь в акціях, які навіть на схилі радянської влади могли принести їх учасникам немало неприємностей.
Цікаво простежити за динамікою ювілеїв композитора, що опосередковано відображають відношення українського суспільства до одного з найвизначніших митців свого часу. Перший урочистий ювілей був 1988 року. Мирославу Михайловичу виповнилось 50 років, і у філармонії вперше звучать його транскрипції каприсів Паганіні. Тоді він ще не створив повного циклу 24 каприсів лише кілька надзвичайно яскравих пєс, яким композитор надав фантастично сучасного звучання, перетворив романтичні образи у захопливу гумористичну мандрівку епохами й стилями. За кілька днів у концертному залі Львівської консерваторії імені М. Лисенка вперше виконують прелюдії і фуги для фортепіано, які так само перевертають звичне уявлення про зміст класичної поліфонії. Не забуваймо, це ще сутінки радянської епохи, така відверта іронія в строгих формах поліфонічного циклу межує із викликом загальноприйнятим нормам й ідеалам. Частина публіки в захваті, частина збентежена і не знає, як реагувати. Сам композитор не зважає на списи, які ламаються довкола його творчості, і з олімпійським спокоєм зберігає притаманну йому незворушність і деяку загадковість постави.
Серед численних національно спрямованих подій «на порозі Незалежності», в яких брав участь Скорик, варто згадати легендарний фестиваль-конкурс української популярної музики «Червона рута», що проводився в Чернівцях 1724 вересня 1989 року і кардинально змінив позицію національної естради. Мирослав Скорик не побоявся очолити журі конкурсу, попри значний тиск партійних органів на організаторів «націоналістичної» ініціативи. Знаменно, що лауреати та дипломанти цього конкурсу на кілька наступних десятиліть стали символом оригінальної української популярної пісні: володар Гран-прі Василь Жданкін, Тарас Курчик, Марія Бурмака, Тарас Чубай, сестри Тельнюк, та учениця Скорика Леся Горова.
Важливою сторінкою діяльності Мирослава Скорика стало керівництво камерним оркестром студентів тоді ще Вищого музичного інституту імені М. В. Лисенка (з 2007 року Львівської Національної музичної академії імені М. В. Лисенка). З колективом, що невдовзі почав називатись Львівський камерний оркестр «Академія» Скорик був повязаний до кінця життя, співпрацював з друзями-однодумцями: концертмейстером Артуром Микиткою та диригентом Ігорем Пилатюком. Для оркестру готував цікаві програми, створив ряд оригінальних опусів, оркестрових транскрипцій класики, сучасного популярного мистецтва. З цими програмами оркестр виступав на численних конкурсах (звідки завжди повертався з нагородами), фестивалях, авторських та тематичних концертах в Україні й за кордоном.
Загалом за період Незалежності відбувається неймовірне «географічне» розширення концертної діяльності та промоції творів композитора у світі. Успішні концерти самого Маестро і виконання його творів у США і Канаді, Австралії й Німеччині, Австрії й Польщі та інших країнах засвідчили найвищу художню вартість його музики не лише для українців, але й для меломанів різних куточків планети.
Починаючи від перших років, коли врешті впала «залізна завіса» і можна було вільно виїжджати, не звітуючи «відповідним органам» і не питаючи в них дозволу, Мирослав Скорик з радістю відкриває для себе світ а світ відкриває для себе видатного українського митця. Свобода пересування країнами і континентами не лише дозволила побачити й оцінити нові мистецькі перспективи і досягнення. Інтенсивні контакти з провідними митцями та колективами різних країн дали йому нові імпульси для композиції над творами, написаними у перше десятиліття Незалежності, сміливо можна поставити гасло: «американський період», коли Скорик більше перебував за океаном, ніж в Україні. Плідність творення була зумовлена можливістю виконання на престижних світових естрадах США і Канади, рядом замовлень від меценатів, запрошеннями на музичні фестивалі тощо. Вплинула на його рішення і складна фінансова ситуація «жорстоких девяностих», коли з України у різні куточки світу виїхали на заробітки кілька мільйонів осіб.