Останній 80-річний ювілей композитора святкували тривало й надзвичайно урочисто. Був реалізований Міжнародний проєкт «Рік Музики Мирослава Скорика». Привітати геніального композитора з 80-річним ювілеєм приїжджає до Львова Президент України Петро Порошенко. Відбулася низка концертів в Україні й за кордоном. У більшості концертів і урочистих акцій Маестро брав участь особисто, демонструючи чудову концертну форму. Ювілейні концертні акції тривали протягом року, він виступав і як диригент, і як піаніст, і в передачах телебачення, щедро давав численні інтервю. Його невсипуща творча енергія, непідвладна рокам, заворожувала і дивувала. Здавалося, що так має бути ще дуже довго, і нам всім страшенно хотілося вірити, що Мирослав Скорик так само впевнено дійде до свого 100-річного ювілею.
Тільки Боже провидіння накреслило інший план, в якому людські бажання не мають сили щось змінити. В перший день літа, 1 червня 2020 року Мирослав Скорик відійшов у вічність, залишивши тим, хто його знав і любив, почуття трагічної нереальності того, що сталося, а прийдешнім поколінням свої музичні послання, в яких так палко, пристрасно і сильно бється серце української культури.
Один з останніх творів композитора невелика пєса «In Memory», присвячена памяті його молодшого внука Кирила, яку виконав його «рідний» колектив, камерний оркестр «Академія» у жовтні 2019 року. Це щемливий, прекрасний, лірично-елегійний образ памяті, яка не зникає і повертає дорогі нам постаті й події, на жаль, тільки у спогадах. Невже Мирослав Михайлович передбачив і завершення свого земного шляху? І те, що його музика лишиться як великий скарб нам і нашим нащадкам? Його роль в національній музиці й в духовному житті народу, його багатогранні здобутки у всіх царинах, впродовж більш ніж півстоліття, настільки значні, що їх справжню вартість пізнаватимуть наші нащадки ще багато наступних десятиліть і століть. Адже творчість Маестро закорінена в глибинах етнічного архетипу, вона досконале втілення ментальної суті українства, що підносить її до універсальних висот світової культури.
Як написав Іван Франко у поемі «Мойсей» літературному заповіті, який став основою опери Мирослава Скорика:
Я ж весь вік свій, весь труд тобі дав
У незламнім завзяттю,
Підеш ти у мандрівку століть
З мого духу печаттю.
Розділ 1. Традиція і память роду. Дитячі спомини й початок шляху
Перше, без чого неможливо обійтися, щоби сягнути сутності таланту митця це його генетичні корені, родинні, регіональні й національні передумови, котрі віддзеркалюються в підсвідомості незалежно від свідомого вибору особистості. У тому сенсі Мирославу Скорику неймовірно пощастило. Рідко хто може похвалитися таким блискучим родоводом, в котрому представлені визначні суспільні діячі, просвітники, представники науки, культури й мистецтва. Їхня потужна «аура», безперечно, мала вплив на становлення світогляду майбутнього мистця, відклалась у його свідомості.
Щоправда, сам композитор енергійно протестував, коли наголошували роль його видатного генетичного родоводу. На моє зауваження, що йому неймовірно пощастило з предками, Мирослав Михайлович емоційно відповів: «Бачите, іноді дійсно говорять, що дуже важливою є генетична спадковість таланту, його ранній розвиток та інше. Але генетика, а навіть найкращі умови розвитку таланту, генія це аж ніяк не все. Яка генетика, які такі особливі умови розвитку в дитинстві були у Шевченка з його кріпацтвом і сирітством, чи у Франка, який зовсім недаремно писав: Я є мужик? Головне праця, праця і ще раз праця. Мабуть, впливає і надихає все. Звісно, є певна техніка композиції, власне, їй і навчають на композиторських факультетах. Але звідки народжується музика, не знає, певно, ніхто. Тут, як і в мистецтві загалом, усе відбувається на рівні підсвідомості». Проте все ж унікальний родовід композитора заслуговує на те, щоби про нього згадали, бо хочемо ми цього, чи ні генетична спадковість проявляється у кожного з нас.
Родина Крушельницьких, з якої походила мама Мирослава Скорика, була знана, передусім, завдяки славетній співачці Соломії Крушельницькій, проте інші члени родини теж зробили чимало для української справи. Прадід композитора по материнській лінії, Григорій Онуфрійович Савчинський гербу Сулима (18041888), греко-католицький священик, громадський діяч (прославився тим, що боровся за тверезість українців Галичини й писав пристрасні памфлети), мав художні нахили, писав вірші, байки, оповідання, повісті й дописи в українських галицьких газетах, його поезії входили в шкільні читанки. Про його статті схвально відгукувався Іван Франко[5].