З цими словами Роман залишив крамницю
Наступної суботи, у переддень Провідної неділі, або ж інакше Томиної, в церкві відбулася панахида за Томою Білецьким. А наступного дня у Львові на Личаківському цвинтарі відслужили щорічну панахиду за жертвами Талергофа. Серед тих, хто зібрався перед хрестом, поставленим на символічній могилі, ніхто не згадав того, хто пробув у концтаборі від першого до останнього дня, поминали всіх тих, хто згинув тоді й помер після, а про смерть Томи Білецького не було відомо нікому
У понеділок Марія зазбиралася в дорогу. На запитання матері, куди це вона їде, адже робота на городі не роблена, вона заспокоїла, що їде до Камянки, до вечора вернеться, а роботу ніхто ніколи всю не переробить.
Катерина так і не випитала, чого це дочка так заспішила до міста, але мати не звикла випитувати чи докоряти їй, тому, як тільки Марія закрила за собою хвіртку, важко зітхнула, взяла у стайні мотику й подалася на город, який вже встиг зарости буряном.
А Марії потрібно було конче бути у Камянці. Майже рік вона чекала від Федора Мороза звістки про розмову з Андрієм Вальком. Зрозумівши, що сусід просто забув про неї чи спеціально уникає розмови з нею, Марія вирішила сама вирішити свою проблему. Їй здавалося, що як тільки Андрій Валько почує її аргументацію, він одразу ж назначить бідній вдові пенсію, до того ж таку, що більше працювати не доведеться.
Саме з таким настроєм Марія Макуха стукала у двері квартири, де жили Вальки. Будинок був добротний, ще австрійський, двоповерховий. Вальки жили на другому поверсі і займали три кімнати.
Андрій був сам. Він здивувався появі колишньої сусідки, хоч на подібний візит все ж чекав.
Христос воскрес, Андрію! привіталася Марія.
Воістину воскрес! відповів Андрій. Ти до мене?
Так, приїхала з тобою поговорити.
Тоді заходь!
Андрій провів неждану гостю до вітальні. Обстановка, яку побачила Марія, була геть не схожа на ту, у якій вона жила в Перетині, і навіть її колишнє львівське помешкання явно програвало.
Файно живеш, Андрію! похвалила вона.
Так, трохи закупили до Паски, згодився Валько. Сідай!
А твої де?
А де вони можуть бути? Марта на роботі, дочка в гімназії, син здає матуру.
Піде вчитисьи далі?
Як Бог дасть! відказав Андрій. Маріє, ти кажи скорше, яке в тебе діло, бо я прийшов на обід перекусити. Маю вертати на роботу.
Марія розуміюче кивнула.
Я довго не буду, сказала вона. Я хотіла поговорити з тобою, коли ти був в селі, але смерть тата, потім Пасха Всьо сьи закрутило, а ти вже поїхав. Мусила приїхати до Камінки.
То що у тебе? нетерпляче нагадав Андрій.
Він взагалі-то одразу зрозумів, у чому справа, як тільки побачив Марію. В одну з поїздок до Львова з ним зустрівся Федір Мороз і розповів про дивне прохання, з котрим до нього підійшла наймолодша Білецька. Реакція Андрія була прогнозована.
А до чого тут я? тільки й запитав він.
Вона переконана, що ти належиш до ОУН, пояснив Федір.
Але я не належу до ОУН! заперечив Андрій.
Не заводься! Не належиш, то не належиш! Мені до того ніякого діла! Але я мусив пообіцяти Марії розібратися і при змозі поговорити з тобою.
Поговорив?
Не заводься! повторив шваґер. Поговорив.
Ну, і що ти скажеш вдові члена ОУН?
Нічого їй не скажу. Скажеш ти, коли вона захоче з тобою поговорити.
Це навіть обурило Андрія.
То, може, мені ще пенсію виплачувати з каси «Маслосоюзу»? їдко поцікавився він.
Не заводься! утретє сказав Мороз. Ніхто нічого виплачувати не буде. А що сказати безутішній вдові, ми зараз подумаємо
Ця розмова відбулася ще півроку тому, і от тільки сьогодні Марія зважилася заговорити про пенсію.
І Андрій Валько не помилився.
Я говорила з Федьком, твоїм шваґром, про мого чоловіка Павла, почала Марія. Вже після того як його вбили, мені сказали, що він був в ОУН і саме через то його вбили.
Мені шкода, певно, але до чого тут я?
Він був в ОУН, і ти є в ОУН! Я хочу, щоб ви платили мені пенсію.
Андрій ледве не засміявся. Він до останнього не вірив у слова Федора, що Марія підозрює його у причетності до Організації Українських Націоналістів, але тільки що почуте переконало його у протилежному.
А Марія продовжувала:
Я чекала довго, всьо думала, що Федько поможе мені, але коли помер мій тато, прийшла до тебе. І щоб ти знав: я так то не лишу! Якщо мені не будуть платити грошей, то я піду далі.