Лозинський зітхнув і закінчив:
Всі тут! А оскільки я і вас бачу, то навіть не питаю, що вас привело сюди.
Так, це даремно, мовив Осип, але Лозинський перебив його:
Я не про те! Коли в тюрмі я дізнався, що належу до «Української військової організації», під час допиту мій слідчий декілька разів питав мене, коли останній раз я бачив потрібних йому людей і які саме накази передавав їм. Серед названих прізвищ було і ваше.
Осип Букшований недовірливо подивився на Лозинського.
Що не так? Не переживайте, я не признався, що знаю вас, заспокоїв його той. Але, судячи з того, що ви тут, мого признання й не знадобилося.
Я не про те! повторив Букшований. Зазвичай слідчі питали, що арештантам наказували робити, принаймні від мене мій слідчий хотів це почути протягом чотирьох місяців.
Михайло Лозинський криво усміхнувся.
На відміну від вас, Осипе, мене тягнули на керівника одного з підрозділів «УВО», але, на щастя, дали лише десять років. Що ж, якщо пощастить, то у березні сорокового року я вийду на волю, мовив він і їдко закінчив: Якщо дозволять!
І як тут?
Ви ніколи не чули про СЛОН?
Перепрошую? не зрозумів Осип.
СЛОН! Соловецький табір особливого призначення[8]!
Признаюся, свого часу я читав Максима Горького.
Лозинський усміхнувся.
Я також читав!
І як?
А от вам і випала нагода перевірити це. Ще до того, як я прибув сюди, всіх відправляли на материк, на будівництво Біломорканалу. Більшість там і лишилася! Коли канал здали, то й нас уже стали гнати валити ліс як-не-як, а треба було і себе забезпечити дровами, і план виконати. А самі знаєте, яка тут публіка: письменники, інтелігенція, артисти Які з них дроворуби! Кожного дня когось або завалить деревом, або покалічить пилою. Багато ж і не знає, як ту пилу тримати в руках! Тих, кого привалило, одразу на цвинтар, а хто покалічився в лазарет!
Тут є лазарет?
Ага. На горі, в скиту Саватія.
Михайло Лозинський кивнув головою в бік зачинених дверей.
Але не тіште себе думкою, що там вас вилікують, сказав він. Звідтам ще ніхто живим не вертався. Що там є, не знає ніхто, бо нікому розповісти.
Після таких слів Осип Букшований похмурнів. Йому вже видалося розкішним курортом перебування у переповненій камері харківської тюрми. Його стан помітив Лозинський.
Та не все так погано! Є й приємні моменти.
Приємні моменти? перепитав Букшований. Які, цікаво?
Тут у нас є власний український театр.
Осипу здалося, що він не почув.
Як це?
А ви як гадали? Місцеве начальство, хоч і звірі, але коли тверезе, то навіть нічого собі! Ви познайомилися з черговим?
Так.
Це Лесь Курбас!
Від здивування Осип повернув голову туди, де, на його думку, зараз був черговий.
Той самий? здивовано запитав він.
Той самий! У Харкові ви не були в його театрі «Березіль»?
Не доводилося, признався Осип. Знаєте, я належав до тієї категорії, котрій було не рекомендовано відвідувати подібні заклади.
От і матимете можливість оцінити гру наших артистів! Тут багато їх є!
Михайло Лозинський підвівся. Вже прощаючись, закінчив:
Але спочатку треба пережити цю ніч!
І попрямував до свого місця.
Зміст цих слів Осип Букшований зрозумів вже пізніше. Вночі вдарили заморозки, що не було дивним наприкінці серпня, і незвиклі до такої різкої зміни температури новачки практично не заснули. Вони першими і почули вовтузіння за дверима. Їм не вистачило часу подумати, що відбувається, як двері відчинилися, і у трапезній зявився одягнутий у теплу шинель старший військовий. Він підняв вгору руку з пістолетом і вистрілив. Вязні машинально поскакували з нар.
На плац, сукині сини! пяним голосом крикнув комендант.
Осип не зрозумів, що відбувається, але з того, як старожили стрімко побігли до виходу, зрозумів, що подібна процедура для них не перша.
Надворі ще стояла морозна ніч, але центральний плац вже освітлювався декількома прожекторами. Вязні швидко розмістилися у майже правильні шеренги, причому між ними утворилися коридори у два кроки. Букшований стояв у пятій шерензі разом з Антіном Крушельницьким. Більше знайомих поруч не було.
Що тут буде? тихо запитав він.
Крушельницький подивився на Осипа.
Новенький? тільки й запитав. Співати будемо і зустрічати сонце. Тому, молодий чоловіче, співайте від усієї душі, якщо хочете, щоб ви побачили сьогоднішнє сонце.