Отак і розпочалася їхня дружба. Природно, після загадкового зникнення Вацлава Менжика на сибірських просторах Віта з Ельвірою зблизилися ще тісніше. Оскільки майбутня спеціалістка зі словянської філології відвідувала різні цікаві місця, куди пересічна поштарка навіть не мріяла потрапити, то у новоявлених подружок стали звичкою посиденьки на Вітиній кухні: все ж таки побутові умови в новенькій багатоповерхівці були значно кращими, ніж у напівзруйнованому дворовому флігельочку
Сьогодні була субота, отож Ельвіра якимсь дивом зуміла прорватися на премєрний показ «Тіней забутих предків» режисера Параджанова в один з найкращих київських кінотеатрів в «Україну». Сеанс мав розпочатися о 20:00, плюс зустріч творчої групи з глядачами Отже, очікувати Ельвіру раніше 23:00 було не варто. Тим не менш Віта чекала на юну подругу з нетерпінням, бо студентка обіцяла розповісти про дійство сьогодні ж.
Зявилася вона майже опівночі, коли не тільки молодший Марянчик, але і старший Любомир вже спали. При цьому кидалося в очі, що вона явно налякана чимось невідомим. Дуже-дуже налякана
Ну як?! кинулася до неї поштарка, однак Ельвіра мовила тихо:
Зроби мені каву, бо для початку я маю отямитися.
Елю, що сталося?..
Зроби каву, будь ласка, повторила студентка.
У мене тільки розчинний кавовий напій. Цикорій, маю на увазі
Нічого, зроби цикорій. Тільки з молоком.
І вже коли хвилин через десять подруги пили цикорну «каву» зі старих пошарпаних філіжанок (бо після зникнення чоловіка Віта здала новенький кавовий сервіз до комісіонки), Ельвіра розповіла наступне. Як і було заплановано, перед премєрним сеансом розпочалася зустріч творчої групи кінофільму «Тіні забутих предків» з глядачами. Все відбувалося тихо-мирно, як раптом на сцену піднявся скандально відомий літературний критик Іван Дзюба, який почав викрикувати, що зараз, мовляв, повторюється 1937 рік, що від Києва до Львова влада масово арештовує українську інтелігенцію й національно свідому молодь, що це ганьба й несправедливість, що не можна мовчати, а необхідно заявити протест на повен голос. І все таке інше.
Але на тому не окошилося: якийсь невідомий[11] із глядацької зали закликав усіх присутніх піднятися зі своїх місць на знак протесту проти політрепресій. Добре, що у літературного хулігана Дзюби вирвали мікрофон та увімкнули гучну музику, щоб остаточно заглушити його вигуки.
Можеш уявити, в якому настрої я переглядала стрічку! Ельвіра була змушена поставити напівпорожню філіжанку на стіл, бо її руки дрібно трусилися. Подейкують, Параджанову потроху закидають буржуазний націоналізм, а тут ще таке Та я весь час очікувала, що всіх глядачів почнуть перевіряти співробітники КДБ!..
А й справді могли б, погодилася поштарка.
Та звісно ж!!! Бо коли ми розходилися по завершенні сеансу, кінотеатр був щільно оточений міліцією. Уявляєш мій стан?!
Бідолашна
І навіть цього всього націоналюгам було замало! Бо коли перегляд скінчився й увімкнули світло, хтось[12] знову скрикнув: «Де правда?! Чому не дають говорити правду?! Неподобство!!!»
Та хто тобі не дає говорити правду?! обурилася Віта. Сиди собі на кухні й говори, що хочеш! І ніхто тебе за це і пальцем не зачепить.
Так і я ж про те саме! підхопила Ельвіра. Як ти хочеш, то говори хоч на кухні, хоч де, але ж головне в тому, щоб людей на небезпеку не наражати, хіба ні?! Бо ми зібралися кіно подивитись, а ці троє на чолі зі скандалістом Дзюбою тут як здрасьтє зі своєю політикою пхаються, нас усіх підставляють Ну от як це можна назвати?!
А знаєш що, подруго, давай-но я ще нам цикорію заварю, запропонувала поштарка. Це напій, це не кава, від напою на ніч жодної шкоди для серця не буде.
Давай-но завари, справді, погодилася студентка. Можливо, я тоді заспокоюсь і нарешті розповім тобі про стрічку. Бо вона на те заслуговує
Будинок по вул. Хорива, 2, Київ, вечір 17 вересня 1965 року
Коли з-за стінки долинули особливо потужні лайливі вигуки, бідолашна канарка явно перелякалася. Припинивши насвистувати свою звичайну пісеньку, пташка повернула гострого дзьобика в бік займаної сусідами кімнати і завмерла на центральній поперечній жердинці клітки.
Циря! Ти ж моя хороша Не хвирюйся, будь раска, то вони між собою сваряться, оскірьки Самсон Данирович знов до коханки збирається, Агата ж заперечує й намагається впринути на батькову совість. Зрозуміро тобі?..