Циря! Ти ж моя хороша Не хвирюйся, будь раска, то вони між собою сваряться, оскірьки Самсон Данирович знов до коханки збирається, Агата ж заперечує й намагається впринути на батькову совість. Зрозуміро тобі?..
Схилившись над кліткою канарки, Клара Мусіївна намагалася таким чином заспокоїти свою улюбленицю. Канарка і справді пожвавішала, з центральної поперечної перескочила на бічну діагональну жердинку і трохи схиливши голівку на бік, невідривно дивилася на господарку крихітним чорним, схожим на маленьку бусинку оком.
Зерняток хочеш, моя хороша? Зерняточок Гаразд, Циречко, гаразд, зачекай трішечки, зараз підсипрю тобі проса. А ще ябручко поїж, ябручки дря нашої Циречки дуже корисні Отак, отак, розумничка ти моя!..
Сварка у сусідів за стінкою поступово вщухла. Отож поклювавши запропоноване частування, канарка заспівала знов. Що ж до Клари Мусіївни, то вона умиротворено завмерла на краєчку ліжка, як завжди на дозвіллі розмірковуючи на улюблену тему.
Адже сьогодні була не просто звичайна пятниця, нічим особливим не прикметна з-поміж інших пятниць протягом року. Одного разу вона навмисно уточнювала в розташованому неподалік Флорівському монастирі, що 17 вересня є днем памяті пророка Мойсея того самого, який вивів єврейський нарід з єгипетського рабства. А вона ж по батькові Мусіївна!..
Більш того, колись давно по війні її покійний нині тато зробив невеличкий шахер-махер у паспортному столі, завдяки якому з власне Мойсея Гершелевич перетворився на Мусія Григоровича, а родове прізвище Гебель[13] виправив на Габель[14]. А це, як новоспечений Мусій Григорович полюбляв пояснювати всім і кожному прізвище дворянське, шляхетське. Чи то німецьке, чи польське, чи навіть французьке не надто суттєво. Головне, що у «пятій графі»[15] його паспорта відтоді красувалося гордовите «росіянин». Цим пишався і сам власник паспорта, і його дружина уроджена Фріда Зерахіївна Плятт, яка синхронно з чоловіком стала Фредерікою Захарівною Пляттер[16]. Теж, ясна річ, росіянкою. І єдиній дочці вони наввипередки втовкмачували премудрощі нового стилю життя.
Ти, Кларочко, мусиш зрозуміти, що внаслідок останньої війни, найжахливішої з усіх воєн, що відбувалися будь-коли, світ неповоротно змінився, авторитетним тоном заявляв батько. І хоча говорити про це вголос не варто, однак і наш Радянський Союз насправді змінився також. В армії погони й генеральські лампаси повернули, деякі церкви знов повідкривали Та колись про щось подібне навіть подумати було лячно!
Так-так, і практично те ж саме сталося з дворянством: хоч як жорстоко винищували дворян до війни, але ж подивись от хоч би на Олексія Толстого: неперевершений літературний класик, тричі сталінський лавреат! вторила йому матір. Ні-ні, особливо тепер, після війни шляхетних людей заповажали, а далі поважатимуть ще більше. Отож повір нам, донечко: хоч як важко тепер навіть простого нареченого розшукати, та для тебе рано чи пізно знайдеться свій «червоний граф», з яким ти житимеш довго і щасливо. Можливо, навіть десь за кордоном але можна і тут, у нас. Аби лише щасливо, заможно і довго.
Клара була довгоочікуваною пізньою дитиною. Вона повною мірою відчувала ніжність, з якою ставилися до неї престарілі батьки, а тому вірила їм беззастережно. Та й який їм сенс вводити в оману єдину донечку?! Жодного!.. Отже, все обіцяне могло бути правдою, тільки правдою і ще раз правдою. Святою непорушною правдою. Без варіантів.
І вона чекала на чудесну появу обіцяного батьками шляхетного нареченого. Чекала багато років. Раділа батьковій мудрості й далекоглядності: ще б пак, дуже вчасно прикинувшись обрусілими німцями нащадками родів Габелів і Пляттерів, вони жодним чином не постраждали під час кампанії боротьби з безрідними космополітами і процесу ЄАК, та й всенародна ненависть до «лікарів-отруювачів» на них не позначилася. Хіба ж могло щось піти не так надалі?! Звісно ж, не могло
Утім, рік спливав за роком, а довгоочікуваний наречений зявлятися не поспішав. Престарілі батьки померли, з відомчої квартири, колись виділеної татові, Клару Мусіївну відселили у восьмиметрову кімнатку на Старому Подолі. Хоча були в цьому і свої плюси: по-перше, діставатися до поліграфічного комбінату, в палітурному цеху якого вона працювала, було доволі зручно, по-друге, до Андріївського узвозу звідси загалом рукою подати. А це було дуже добре, оскільки саме там відбувалися час від часу зібрання неформального товариства місцевої шляхти.