Так Давай-но по порядку, мотнув головою Вілька. Отже, з якогось дива ти впевнений, нібито весь наш клас розбитий на якісь там «трійки» і що це розбивання здійснює класна керівниця, це так?
Так.
А навіщо все це, можеш пояснити нарешті?!
Ну-у-у як тобто, навіщо?! Щоб усередині кожної «трійки» учні слідкували один за одним і про все вивідане складали рапорти вчительці, нашій класній керівниці от для чого.
Що-о-о-о?! Ти з дуба впав і головою вдарився, чи що?..
Ти, Вілько, знаєш що Ти того, слова добирай почав Микита, проте однокласник раптом перервав його здивованим вигуком:
А нумо стривай!!! Я здогадався: таке відбувалося у тій школі, звідки ти до нас прийшов, чи не так?!
Так, так, погодився Микита, а тут у вас хіба інші порядки?
Жартуєш!..
Зовсім ні.
Ти серйозно?!
А-а-а
Однак, окрім цього беззмістовного «акання», Микита так і не зміг сказати нічого путящого. Йому ж навіть на думку не спадало, що в тому класі, де він провчився вже понад місяць, можуть бути встановлені не звичні для нього «драконівські» порядки, а якісь інші більш людяні
Послухай-но, Микито Ти звідки до нас прийшов?
Я раніше у Білій Криниці[21] жив, там у мене дідусь із бабусею, вони в радгоспі «Рівненському» працюють.
А чому не з батьками?
Бо тато у мене в Сибіру був відбував трохи скрививши губи, відповів хлопчина, мама слідом за татом поїхала, але мене вирішила із собою не брати. Бо в Сибіру ж холодно і щоб їсти, то не дуже Тобто значно гірше, ніж тут. Це по війні люди голодували, але згодом усе налагодилося. У Білій Криниці раніше ще до радгоспу теперішнього був колгосп імені товариша Маленкова, то вже тоді стало добре, а тепер Ну, отож і віддали мене дідові й бабусі на виховання.
І в тамтешній школі у вас був такий порядок?..
А там вчитель прямо сказав: нема у мене часу, щоб вас, лобуряків, виховувати у мене город, мені їсти хочеться. Отож я вас на «трійки» розібю, станете один за одним шпигувати й мені рапорти складати, а я рапортички ті ваші щовечора читатиму. А коли накажу, то розноситимете по домівках записочки від мене батькам своїх товаришів. Це краще й надійніше, ніж записи в щоденнику робити.
І ти писав як ти кажеш, «рапортички»? І записочки по домівках товаришів своїх розносив?
Авжеж писав. І записочки розносив також. І на мене хлопці писали ті, яких Гаврило Мартинович зі мною в одну «трійку» призначив.
Гаврило Мартинович це ваш тамтешній вчитель?
З Білої Криниці, так. Він так і казав: вас, лобуряків, грамоти тільки задля того навчити треба, щоб ви рапортички по начальству один на одного строчити навчилися. І ще казав, що якщо ми хочемо бути хоч би трішечки схожими на товариша Кузнєцова[22], то мусимо з чогось починати. І що найкраще починати з рапортичок, бо вони привчають до спостережливості й дисципліни, а також тренують вміння викладати думки на папері.
А не писати доноси ти не пробував?
А я що, хіба на дурня схожий? посміхнувся Микита зневажливо. Того, хто рапортички писати відмовлявся, Гаврило Мартинович на другий рік залишав, а за це
Я розумію, поквапився вставити Вілька, проте Микита несподівано розлютився і мовив крізь зчіплені зуби:
А якщо розумієш, то якого дідька мене розпитуєш?! Просто скажи: отакі справи, наша класна керівниця призначила мене за тобою стежити, а ти стежитимеш за мною. Третій такий-то. І все встане на свої місця. Нумо, з чого б оце кота тягнути за хвоста?! Кажи
Ні, мовив Вілька абсолютно серйозним тоном, не треба за мною стежити, не треба ніякі «рапортички» вчительці писати. Й на тебе ніхто нічого не писатиме. І не думай навіть.
Еге ж, так я тобі й повірив! Знайшов дурника, крива посмішка не сходила з обличчя Микити. Мій тато в Сибіру щойно «десятку» відмотав, я у вашій школі новенький. І щоб при цьому за мною ніхто не нишпорив?! Не вірю. Комусь іншому це розказуй, тільки не мені.
І тим не менш, ніхто за тобою стежити не збирається, стояв на своєму однокласник.
Ага, ага От я тобі повірю, а потім за «недоносительство» і «відмову в допомозі класній керівниці у виховній роботі» мене на другий рік залишать.
Не кажи дурниць
Та пішов ти! не витримавши, раптом скрикнув Микита, підхопив притулений до огорожі мосту ранець зі шкільним причандаллям і попрямував назад туди, звідки школярі прийшли на набережну.