Неоднозначно на процесі дослідження суспільно-політичних трансформацій19851991 років відбивається і те, що значна кількість політичних діячів та громадських обєднань, які заявили про себе у добу перебудови, є й досі активними субєктами політичного життя. Такий стан справ, з одного боку, позитивно впливає на поповнення джерельної бази вивчення історії України цього періоду, оскільки спонукає колишніх учасників політичних баталій другої половини 80-х років ХХ ст. до публікації документів, спогадів, зауважень, оцінок (та переоцінок) історичних фактів та явищ, ретроспективних оглядів, які, за будь-яких обставин, зберігають свою цінність. Разом з тим, з іншого боку, оскільки політичні діячі та структури, що вийшли з доби перебудови, відіграють помітну роль у сучасному політикумі і нерідко конфліктують та суперничають між собою у боротьбі за владу, будь-яка оцінка минулого сприймається насторожено, оскільки ними самими та їхніми противниками, як правило, проєктується у майбутнє і розглядається виключно як фактор, що зменшує або ж збільшує шанси розширення сфери впливу і може бути використаним у політичній боротьбі.
За цих обставин виникає парадоксальна ситуація, у якій по суті будь-яке оціночне твердження науковця, що виходить за межі невизначеності, буде сприйматися протидіючими політичними силами як конюнктурне: або як дискредитація, або ж як панегірик тій чи іншій особі чи політичному угрупованню. Очевидно, комплекс названих факторів зіграв не останню роль у тому, що кількість дослідників та корпус наукової літератури, присвячений добі перебудови в Україні, значно відстають від цілого сонму науковців та наукових праць з проблем, скажімо, діяльності Центральної Ради, чи визвольних змагань Б. Хмельницького, хоча доленосність суспільних змін та зрушень періоду 19851991 років, на нашу думку, нічим не поступається періодам 19171921 чи 16481657 років. У результаті поза увагою дослідників залишилася ціла низка суспільно-значимих сюжетів, що не отримали належного системного висвітлення. Зокрема, це стосується зародження, становлення та формування всього спектру неформальних організацій; суспільно-політичних настроїв та громадського руху в регіонах; діяльності місцевих рад; специфіки формування національної народної опозиції; джерел та етапів становлення контреліти; релігійного ренесансу; кризи в КПУ; місця і ролі різних політичних сил у серпневих подіях 1991 р. тощо. Аналіз наявної наукової літератури дозволяє дійти висновку, що у вітчизняній історіографії фактично немає жодної наукової праці, яка б давала комплексний аналіз динаміки та наслідків суспільно-політичних змін в Україні у 19851991 роках. З огляду на це вважаємо доцільним та необхідним заповнити цю прогалину у відтворенні наукової картини, що віддзеркалює історичний розвиток нашої республіки у другій половині 80-х років ХХ ст.
Це дослідження має на меті вивчити і проаналізувати досвід та уроки суспільно-політичних трансформацій в Україні у добу перебудови. У відповідності з цією метою, автор ставить перед собою такі завдання:
охарактеризувати причини, суть, характерні риси та особливості феномену перебудови;
оцінити місце і роль гласності та демократизації у контексті суспільно-політичних перетворень;
проаналізувати тенденції розвитку основних напрямків національного відродження;
розкрити ключові моменти процесу зародження та становлення народної опозиції;
зясувати динаміку, основні форми та особливості протистояння офіційної влади та опозиції;
відобразити хід та наслідки трансформаційних змін у владних структурах;
виявити та проаналізувати нові тенденції у розвитку громадської думки та суспільної свідомості;
визначити специфіку, характерні риси та проблеми початкового етапу формування багатопартійної системи;
узагальнити досвід спроби здійснення системної модернізації суспільства.
Джерельна база роботи органічно включає різноманітні опубліковані матеріали (стенографічні звіти та матеріали зїздів, пленумів ЦК КПУ, ЦК КПРС, сесій та зїздів Верховної Ради УРСР, Верховної Ради СРСР, статистичні збірники та довідники, збірники документів, мемуари тощо) та архівні документи. Характерною рисою дослідження є те, що саме архівні документи громадських обєднань України Центрального державного архіву громадських обєднань України (ЦДАГОУ), абсолютна більшість з яких вперше вводиться до наукового обігу, складають його джерельну основу. За тематичною та видовою ознаками їх умовно можна поділити на: