Заслуговує на увагу завдяки введенню в обіг нових архівних документів та інших джерел науковий доробок А. Русначенка, предметом уваги якого спочатку стало зародження та становлення незалежного робітничого руху в Україні («Пробудження. Робітничий рух на Україні19891993 років»), а невдовзі розгортання національно-визвольного руху у республіці у другій половині ХХ ст. («Національно-визвольний рух в Україні: середина 1950-х початок 1990 років»)[10].
Значний інтерес представляють роботи М. Михальченка, В. Андрущенка, В. Чемериса, у яких робляться спроби проаналізувати питання політичного лідерства та обставин формування сучасної національної еліти у добу перебудови[11]. Активізується дослідження проблем розвитку організованого молодіжного руху в Україні наприкінці 80-х років. У роботах О. Корнієвського, В. Якушика, В. Куліка, Т. Голобуцької, О. Голобуцького на основі переважно опублікованих джерел аналізуються причини виникнення, основні етапи та механізм формування молодіжних організацій[12]. Вагомим внеском у розширення джерельної бази вивчення цієї проблеми є публікація О. Донієм та О. Синельниковим збірки документів, що висвітлюють історію Української студентської спілки у 19891999 роках[13].
Неодноразово проблема політичного розвитку України у добу перебудови висвітлювалася у загальних працях з вітчизняної історії[14]. На нашу думку, найбільш повно та послідовно це вдалося зробити Ю. Алексєєву, С. Кульчицькому та А. Слюсаренку в їхній праці «Україна на зламі історичних епох (Державотворчий процес 19851999 років)»[15]. Загальні аспекти суспільно-політичних трансформацій в Україні часів горбачовських реформ через призму політології розглядали В. Горбатенко, В. Даниленко, В. Журавський, В. Кремінь, М. Михальченко, Ф. Рудич, Д. Табачник, В. Танчер, В. Ткаченко та ін.[16].
Окремі сюжети процесу розгортання суспільно-політичних трансформацій в Україні доби перебудови (зокрема, характерні риси та специфіка модернізаційних процесів; динаміка розвитку суспільної свідомості під впливом демократизації та гласності; розбудова неформальних організацій; формування опозиції; місце і роль нашої республіки у процесі розпаду СРСР тощо), знайшли висвітлення в узагальнюючих працях західних дослідників Д. Боффа, Н. Верта, А. Жуковського, Т. Кузьо, М. Маля, Д. Марпла, С. Плохія, Р. Сольчаника, О. Субтельного, Е. Уілсона, Г. Харта, Д. Хоскінга та ін.
Проблема модернізації суспільства та специфіки її реалізації у Радянському Союзі знаходиться в центрі уваги російських політологів та істориків, серед яких варто виділити праці О. Барсенкова, В. Баруліна, Н. Бєляєвої, В. Васильєва, Ю. Власова, О. Волобуєва, А. Данилова, В. Журавльова, Л. Іоніна, С. Кара-Мурзи, С. Кордонського, О. Криштановської, С. Кулешова, С. Кургиняна, Д. Маслова, В. Мау, А. Міграняна, А. Нещадіна, Р. Піхої, В. Согріна, І. Фроянова, В. Хороса, М. Чешкова, А. Шубіна та ін.
Разом з тим, ще донині вагома значимість та актуальність вивчення проблеми суспільно-політичних трансформацій другої половини 80-х років ХХ ст. для перспектив сучасного вітчизняного державотворення різко контрастують зі ступенем її наукового висвітлення та дослідження. Обєктивно характеризуючи дійсний стан речей у вітчизняній історіографії, автори колективної узагальнюючої праці «Новітня історія України (19002000)», що побачила світ у 2000 р. з прикрістю зазначають: «Період 19851991 років в українській історії ще не проаналізовано належним чином Дослідженням цього цікавого, насиченого різноманітними і навіть сенсаційними подіями періоду займається обмежене коло науковців»[17]. Значною мірою ця теза актуальна і нині.
На заваді глибокому комплексному аналізу суспільно-політичних трансформацій доби перебудови, обєктивному та всебічному висвітленню проблеми, на жаль, стала ціла низка факторів та обставин тривала відсутність доступу до архівних матеріалів кінця 80-х років ХХ ст., переключення після грудня 1991 р. абсолютної більшості дослідників, які займались новітньою історією України, на вивчення проблем практичного державотворення; збереження залишків тоталітаризму в історичній свідомості; методологічна слабкість сучасної історичної та політологічної науки; значно сильніший, ніж в інших науках, елемент субєктивізму; деформуючий тиск політики на формування історичних та політологічних знань тощо.