Тобі ж доведеться й очолити місцеву поліцію. Профільтрувати як слід, підібрати надійних людей. І моли Бога, щоб більше такого не траплялося. Бо тоді я вже нічого не зможу для тебе зробити.
Не станеться! запевнив Гайдук.
Будемо надіятись
Віллі провів Гайдука до порога.
Ми ще зустрінемось, пообіцяв. Нагляд за будівництвом покладено на мене. Не підведеш свого друга?
Та я
Ну, ну поплескав по плечу. До побачення, старий камраде!
Віллі пробув у Хоролівці два дні. І весь оцей час Гайдук не одходив од телефону: сподівався, що Віллі його покличе й скаже, що лишає в Хоролівці. Але Віллі не кликав, Віллі наче забув Гайдука викреслив із памяті. Подзвонив лише під кінець. Наказав негайно виїжджати в Тарасівку, пильнувати будівництво палацу. «Сам приїду на відкриття! гукнув бадьоро у трубку. Ми ще випємо з тобою, друзяко!..»
Ще тиждень не покидав Гайдук Хоролівки: здавав справи своєму наступникові. Це був низенький товстун, веселий та привітний з виду: все усміхався приязно, називав навіть колегою прочув, певно, дещо про Віллі. Гайдук же одразу зненавидів його, як зненавидів би будь-кого, хто зайняв його місце, і вже сам швидше поквапився залишити Хоролівку.
Гайдук поїхав у Тарасівку з новим комендантом, який захотів подивитися майбутній маєток. Комендантові, мабуть, і досі стояло в очах убивство Крюгера: тепер за сотню метрів попереду мчали два мотоцикли з кулеметами, а позаду повна машина солдатів. «Буде кому закопувати», похмуро думав Гайдук. Хоч він не вірив, щоб хтось зважився зустріти їх пострілами, все ж кожного разу, коли проїжджали мимо торішніх стіжків, що чорніли перепрілою соломою, відчував неприємний холодок десь аж під ложечкою.
Комендант не поїхав у село наказав одразу ж повертати на хутір.
Закинута, заросла донедавна дорога була знову вторована: Крюгер до загибелі щодня ганяв підводи з Хоролівки, і на широкому подвірї лежали гори акуратно складеної цегли, обтесані свіжі колоди, стояли височезні козли з товстою сосниною, і в ній, в тій соснині, зависла дворучна пилка: тут розпускали колоди на дошки. Пилка була не наша німецька, бо інакше б дядьки, які пиляли, забрали б її з собою, і сокири, що стирчали в напівобтесаних колодах, теж були, мабуть, привезені ще Крюгером, і добрий десяток лопат, складених біля колодязя. На подвірї не було ні душі, комендант, копирснувши ногою жовту тирсу під козлами, спитав роздратовано, де подівся сторож, який мав усе це охороняти.
Де сторож, біс вас візьми?!
Гайдук міг би сказати, що він же теж оце щойно приїхав, як і пан комендант, однак не став сперечатися: знав, що хтось та має бути винен, а оскільки він був тут єдиним представником нової влади в Тарасівці, то й вина падала в першу чергу на нього. Тому він сказав, що змотається швиденько в село і вияснить, куди подівся сторож і чи був тут сторож взагалі.
Давайте негайно! аж тупнув ногою комендант: подвіря, що не охоронялося, діяло на нього, мов червоне на бугая.
Яволь! приклацнув закаблуками Гайдук і поштиво спитав, чи може скористатися машиною. Бо звідси до села три кілометри.
Одержавши дозвіл, пішов до машини.
Шнель! Шнель! заволав комендант, і той крик штовхнув Гайдука образливо в спину: все ще нe міг звикнутись із думкою, що він тепер всього-на-всього дорфполіцай особа в очах комендантових зовсім уже нікчемна, йому аж щелепи звело від отого вигуку «Ну, брешеш, не діждешся, щоб я тобі бігав!» Гайдук так же повільно підійшов до машини, одчинив дверцята й буркнув:
В село!
Їхав і думав, що як знайде сторожа битиме. Гнатиме перед машиною, як скаженого пса. До самого хутора
Зайшов до управи, сердито запитав із порога:
Пане старосто! Де ви поділи сторожа, біс побери?!
Приходько, що сидів за столом (розбирався в якихось паперах), звівся Гайдукові назустріч, поштиво спитав:
Сторожа? Якого, пане начальнику районової поліції?
Гайдук не став йому пояснювати, що він уже не начальник, але пояснив спокійніше:
Того, що має бути на хуторі. І додав: Там комендант. Вимагає негайно знайти сторожа І вас кличе, до речі, додав уже од себе, хоч комендант про старосту й не заїкався. Але йому було вигідно поставити під удар когось іншого, а не себе. Уже майже спокійно дивився на Приходька, який збирав зі столу папери.
Поїхали? Приходько замкнув шухлядку, надів картуз. Уже виходячи, кинув підліткові, що чергував коло «бандури»: Хто питатиме, скажеш на хуторі.