Шлехт!.. Шлехт!.. примовляв щоразу Гайдук. Не сердився, не кричав, однак од голосу його, крижаного, спокійного, поліцаям ставало аж млосно. Відчували: цей не помилує. В разі чого стрельне й не зблимне.
Під кінець узяв гвинтівку в одного з поліцаїв, сам ліг на землю. Прицілився, випустив пять набоїв. Обганяючи один одного, поліцаї побігли до мішені: всі кулі поцілили в яблучко!
Так стріляти! сказав строго Гайдук. Дістав портсигар, закурив, мружачи холодні очі від цигаркового диму.
Яволь! вигукнули поліцаї.
Щось подібне до сміху торкнуло тверді Гайдукові вуста.
Щодня, з дванадцятої до першої, ходитимете сюди й стрілятимете. Доки не поцілятимете в яблучко. А зараз ідіть повечеряйте. І щоб в цванціг нуль-нуль були вже на службі Дотримується комендантська година?
Дотримується, пане начальнику!
Погано дотримується. Населення ходить по вулицях кому коли заманеться, посеред ночі украли кулемета в поліції це не комендантська година, а суцільний бордель!
А як вони не слухаються, поскаржився поліцай, що копав яму.
Що значить не слухаються? запитав суворо Гайдук. Ви хто: поліцаї чи тільні корови? Гвинтівку з плеча і стріляйте. Одного-двох убєте, решта слухатиметься, аж присідатиме І зарубайте на носі: я вам не Івасюта!.. Ідіть!
Поліцаї обернулися невміло, закрокували, мов гуси.
«Вояки! дивився їм у спини Гайдук. 3 такими хіба наведеш порядок у селі!» Подумав про те, що варто підібрати ще двох-трьох поліцаїв уже в Хоролівці. Серед карних злочинців, що сиділи у вязниці. Злодії? Убивці? Бандити? А Гайдукові такі й потрібні. Щоб і матері не пожаліли рідної. Головне прибрати одразу ж до рук, щоб більше смерті боялися.
Ну, це він зуміє.
І ще про одне думав Гайдук, повертаючись до управи. Коли перевозити Ольку: зараз чи трохи пізніше. Врешті вирішив перевезти, як наведуть сякий-такий лад у хаті. Вибілять, вишкребуть, пофарбують, аж тоді поїде забирати майно. Забере все до трісочки, лишить новому начальникові голі стіни хай сам наживає.
Аж усміхнувся, задоволений.
А коли пізно ввечері зайшов до прибраної хати та ліг на застелене старанно ліжко (не роздягаючись ліг, наче на фронті, ще й кобуру на живіт пересунув, щоб була під рукою), коли вмостився як слід, став думати про Івасюту. Який, мов у воду пірнув, мов провалився крізь землю. Знайшли тільки коня, зловили за десяток кілометрів у полі, та наткнулися на місце, де одлежувався Івасюта: примята трава, запечена кров, кілька набоїв загублених, а Івасюти так і не знайшли, хоч обнишпорили всі ярки й переярки, перевернули всі довколишні села. Привезли навіть собаку, але було пізно: пройшла злива і позмивала всі сліди.
А він же десь є, Івасюта. Десь одлежується, зализує рану: не міг зайти далеко, не міг. Все оддав би Гайдук, аби упіймати свого ворога! Що вже не по батькові по ньому ударив
«Начальник сільської поліції, аж скрипить він зубами. Дорфполіцай!» Найнижчий щабель у німецькій драбині.
Пригадав, як кричав йому в спину комендант, вимагаючи бігти, і аж кров ударила в голову
Звівся, закурив, щоб заспокоїтись. Нерви, друзяко, нерви. Старіємо, чи що?.. Рано Рано списувати ще Гайдука, Гайдук іще себе покаже, Гайдук іще вибереться з оцієї смердючої ями! Не для того він скінчив школу розвідників і заслужив дві медалі, щоб кінчати карєру дорфполіцаєм
«Кістьми ляжу, а збудую палац! Півсела на кладовище спроваджу, а цього року таки справимо новосілля! А попадеться Івасюта живим з рук не випущу. Замурую у фундамент, щоб і після смерті катувався».
Іще подумав про Ганжу, який теж десь на Полтавщині мотається. Жаль, що його, Гайдука, не було під час облави останньої він би жодного з тих бандитів не випустив. Скільки їх утекло? Десяток, більше?.. Ну, хай ховаються, хай ждуть смертної години своєї. Захотілося в громадянську погратись догралися. Спробували, що таке німецька нещадна машина. Ця кого завгодно розчавить, не те що якусь там жалюгідну жменьку фанатиків
Докурив, знову ліг. І незчувсь, як заснув.
Прокинувся вранці од того, що захотілося їсти: вчора забув повечеряти. Треба сказати старості, щоб носили молоко, хліб, яйця і сало: годі побиратися напрошуватися на обіди й вечері. Встав, поспіхом умився, лаючи себе, що забув прихопити зубну щітку й бритву на підборідді вже пробивалася щетина. «Бракувало ще перетворитися в місцевого дядька, подумав бридливо, що голиться раз на тиждень, та й то уламком коси. Сьогодні ж зїжджу в Хоролівку, заберу все необхідне».