Всего за 96.25 руб. Купить полную версию
Він прийняв мене за покоївку, казала вона сама до себе на бігу. Ото Кролик здивується, коли виявить, хто я така! Та все ж краще принесу йому віяло з рукавичками авжеж, якщо знайду.
З цими словами Аліса домчала до чистенького крихітного будиночка, на дверях якого сяяла латунна табличка з гравійованим написом: «Б. Кролик». Вона увійшла не постукавши і заквапилася вгору сходами, стривожена тим, що може зустріти справжню Мері Енн, яка виставить її з будинку, перш ніж їй удасться знайти віяло та рукавички.
Доволі дивно, пробурмотіла Аліса до себе, бути на побігеньках у Кролика. Так мною невдовзі Діна попихати почне!
І вона почала фантазувати, що б через це могло статися: «Міс Алісо! Негайно йдіть сюди й приготуйтеся до прогулянки!» «Уже біжу, нянечко! Але я маю попильнувати цю нірку, поки не прийде Діна, і простежити, щоб миша не вискочила звідти!»
От тільки не думаю, продовжила Аліса, що Діні дозволили б залишитися в домі, якби вона стала так заправляти людьми.
Тим часом Аліса потрапила до малесенької кімнатки зі столиком попід вікном, на якому, як вона й сподівалася, лежало віяло та кілька пар крихітних білих лайкових рукавичок. Вона взяла одну пару та віяло й уже збиралася вийти, як в око їй упала пляшечка, що стояла біля люстерка. На цій не було ніяких написів на кшталт «ВИПИЙ МЕНЕ!», проте Аліса все одно витягла корок і піднесла шкалик до рота.
Я знаю, варто мені випити щось чи зїсти, сказала вона сама до себе, як одразу стається щось цікавеньке. Просто подивлюся, що саме робить ця пляшечка. Сподіваюся, вона знову мене виростить, бо я вже справді втомилася бути такою крихітною!
Пляшечка так і подіяла, й навіть раніше, ніж Аліса чекала: вона ще не випила й половини, як її голова вже гупнулася в стелю, й Алісі довелося зіщулитися, щоб не зламати шию. Вона похапцем поставила шкалик назад на стіл, примовляючи:
Досить, цілком досить сподіваюся, вище я не виросту бо я вже й так не пролізу назад у двері нащо ж я стільки відпила?!
Шкода, але бідкатися було вже пізно. Аліса все збільшувалася та збільшувалася й невдовзі вже змушена була стати навколішки. За хвильку місця забракло і для цього, тож вона спробувала вкластися, одним ліктем упершись у двері, а другу руку закинувши за голову. Проте ріст усе не припинявся, й Аліса скористалася останнім шансом якось розміститися: одну руку виставила у вікно, ногу запхала в димохід і по всьому проголосила:
Більше я нічого не можу вдіяти, що б там не сталося. І що з мене тепер вийде?
На превелике Алісине щастя, маленька чарівна пляшечка вже вичерпала всі свої сили, й рости далі не довелося. Проте поза була більш ніж невигідна, а позаяк скидалося на те, що шансів бодай колись вибратися з кімнати немає, настрій в Аліси був, ясна річ, не бозна-який.
Удома було краще, зітхнула Аліса, бо не треба було рости туди-сюди й слухатися мишей та кролів. Я майже шкодую, що стрибнула в ту кролячу нору, а ще а ще знаєте, воно дуже чудернацьке, таке життя! Цікаво, що зі мною могло трапитися? Коли я читала казочки, то мріяла про різні речі, яких насправді не буває, і ось будь ласка я просто в одній з них! Про мене книжку треба написати, ось що треба! От виросту і напишу Хоча я вже достатньо виросла, сумно закінчила вона, принаймні тут для мене місця вже замало.