Сестри перезирнулися. Стаська вже рота відкрила, щоби запевнити Петра: мені!
Обом! ляпнула Людмила. Говорила і прозрівала. У тому-то й справа, Петюню! Це ж щось моторошне! Спочатку дощ увесь день у землю стукає, а всі кажуть: Шанівка суха, наче їй пороблено. Потім під вечір я ригати починаю, а раніше ж ніколи! Навіть коли одночасно двох пацанів девять місяців носила! Щось тут не так, думаю. Кличу Стасю на поміч, оце ми пів ночі прасуємо, як ті дурні, під ранок засинаємо, а потім трах! Просинаємося одночасно від жаху, бо бачимо один і той самий сон Людмила замовкла, бо поки говорила, вже й сама повірила у непересічний збіг обставин, які перерахувала тільки-но.
Що у Шанівці труп! закінчила оповідь Стаська.
Тре перевірити, бо не матимемо спокою, додала Людмила.
Петро довго мовчав. Потім маківку почухав:
А малих на кого?
Людмила зірвалася, подає Петрові штани, сорочку:
Я мамі вже зателефонувала. Зараз прибіжить. Побуде з малими, а потім до садка їх закине, якщо ми раптом затримаємося.
Петро на сестер із здивуванням глянув:
Ви обидві зібралися зі мною до Шанівки їхати?
Та ми нанівець зійдемо від хвилювання, якщо отут на тебе чекатимемо! Людмила не стоїть. Вже дістала собі з шафи светрик, джинси. Та й маємо показати тобі місце, де ми те мертве тіло побачили. Так, Стасю?
* * *Шанівці помітили поліцейський «пріус» ще на підїзді до села, тому хоч Петро і сподівався по-тихому перевірити дурні бабські сни, нічого з того не вийшло.
Проводжу профілактичні заходи по запобіганню злочинів! бовкнув бабі Аді перше, що сплило на думку, коли та вийшла зі свого двору на вулицю.
А я думала, по мою душу прошамкала стара поліцейському услід. На подвіря не повернулася. Стояла біля хвіртки, спостерігала за Петром.
Поліцейський офіцер Килимівської сільської ОТГ Петро Нечитайло залишив службову автівку посеред живої шанівської вулиці, подерся провулком на пагорб за балку, до покинутих обійсть. Людмила і Стаська за ним. «Невже Стасьці не привиділося зі страху? Невже реально мертву людину знайдемо?» думала старша. «Хоч би ніхто за ніч не відкопав труп, не переховав у іншому місці, бо подумають, що брешу!» бідкалася молодша.
Матері твоїй ковінька! мовив Петро, коли посеред здичавілого саду у ямі побачив білі кістки людської руки. До Людмили і Стаськи обернувся. Оце ви утнули!
Ми? Людмила.
А ми при чому? Стаська.
Біжи до машини, наказав Петро Стасьці. У багажнику стрічка смугаста є. Неси скоріше, обгородимо місце злочину!
Стаська побігла до «пріуса». Петро підхопив із землі міцну палицю, обережно розгріб сміття у ямі, придивився: упереміш із землю залишки одягу, малі кістки пястя, запястя, фаланг, і більші променева, ліктьова. Дідько! Дістав мобільний, обернувся до дружини, яка ошелешено тупцювала за пять метрів від страшної ями.
У район тре доповісти, сказав. І що я керівництву скажу? Що моя дружина і її сестра уві сні труп побачили?!
Скажи: отримав анонімний сигнал від громадян. Майже не збрешеш! Ми зі Стаською теж громадяни, але краще не вплутуй нас, Петю. Добре?
Та ясно, що не вплутуватиму, Петро зітхнув. Зараз до райуправління подзвоню, місце злочину виокремлю смугастою стрічкою, а потім доведеться слідчо-оперативну групу чекати.
Не біда! Ми зі Стаською пішки до Килимівки дістанемося.
Краще допоможіть, Людо! попросив підполковник поліції.
Звичайно, Петю! Що робити?
Труп давнішній. Багато років тут пролежав, тому треба поговорити з шанівцями, які тут давно живуть. Може, хтось і згадає якісь події незвичайні. І ти ж сама шанівська, Людо! Походи поміж люди, попитай І Стаська хай попитає. Вам більше, ніж мені, розкажуть.
Ми попитаємо, але то дохлий номер! відповіла Людмила гірко. Не лишилося у Шанівці шанівських, Петю, самі ДНК.
Шанівка вперто відмовлялася помирати. Трималася за фетиші, курганом нагадувала: люди тут жили з давніх-давен, то хай би і далі
Початок нового тисячоліття у колись великому селі відмітився розваленим корівником, постаментом від памятника і десятками порожніх покинутих людьми обійсть. Здавалося, ось він, кінець. Помруть останні старі баби і фініта! Та розпайована земля не відпускала: хтось пропив свій пай, хтось здав в оренду, хтось продав за безцінь через підставні договори і тіньові схеми, а хтось повернувся, щоби дати раду своєму гектару, двом, десяти. А хтось і не покидав села! Задихала Шанівка. Запрацювала.