Люко Дашвар - Село не люди 2. Добити свідка стр 30.

Шрифт
Фон

 Щось викрутимо,  пообіцяв лідер громади.

Ближче до нового року його упевненість похитнулася.

 Іване, спробую вісімдесят гектарів тобі виділити. Бо якщо більше, депутати не пропустять.

Після нового року признався:

 Можу гарантувати лише шістдесят гектарів.

 Може, тебе вбити?  спитав Залусківський.

 Аргументів замало, аби виділити більше,  оборонявся голова.  У горошок не всі вірять.

Навесні, коли дерева вже відцвіли, а у Шанівці знайшли труп, остаточно засмутив Залусківського:

 Шанівські ДНК заяви про виділення земельних ділянок подали. Килимівці не відстають. Тамара Гордієнко для сина землю просить, бо він воїн. З АТО. І що робити? Вибивають у мене землю з-під ніг, падли! А ще з Києва дзвінок був. Із Офісу Президента.

 І що кажуть?

 Наказали виділити сорок гектарів землі якомусь Капелану. За заслуги перед Україною.

 І що за Капелан?

 А капелан його знає. Я ж ці землі для тебе беріг, а тепер що робити?

Залусківський насупився.

 Упевнений, що з Офісу Президента дзвонили?

 Не впевнений. А як перевірити?

 А капелан його знає,  процідив Залусківський.

Хотів було повернутися до мисливського будиночка і напитися без компанії, та спрямував авто на Шанівку.

 Час розгрібати косяки!  бурмотів, бо підозрював: двійко будівельників на старій олійні замість фарбувати і фарбувати без передиху розтягнуть усе, що там ще лишилося.

«Сране життя!  думав.  Чому все в одну мить навалилося? Зараз треба бити в одну ціль землю забирати, а із землі труп вилазить, сука! Не міг ще кілька років полежати! Дівка знову стає небезпекою! А мені що з тим усім хоч розірвися!»

Часу не гаяв. Поки їхав до Шанівки, набрав Нечитайла.

 Як наші справи, Жоро?

 Що вас конкретно цікавить, Іване Миколайовичу?  почув зухвалий голос судді.

Здивувався:

 У тебе засідання? Говорити не можеш?

 Дякую. Ми завжди прислухаємося до слушних порад,  відповів Нечитайло-старший і відключив дзвінок.

 От козел!  розярився Залусківський.

Негайно хотів знову набрати суддю і матюкати, аж поки той не кине слухавку, та побачив на підїзді до Шанівки поліцейський «пріус» Нечитайла-молодшого.

Зупинив автівку, опустив скло, дивився на Петра, який курив біля «пріуса».

 Як там у батька справи?  спитав.

 Та як. Хотів було вже здриснути з лікарні, та раптом серце прихопило.

 Жора дуже емоційний. Ти скажи йому! Хай серце не рве через те, що «лексус» тепер попсутий. Хай краще сам відновлюється.

 Ви тата не знаєте? Він же трудоголік! Без роботи не може.

 Ти у нього вдався, Петре,  закинув вудку Залусківський.  Кажуть, сам трупа у Шанівці відкопав.

 Було таке.

 І що за труп?

 Не нашенський. З-під Києва. Гицель якийсь. Це у нього прізвище таке.

 Як же ти, Петре, його прізвище вирахував?  насторожився Залусківський.

 Не я! Криміналіст знайшов у кишені його штанів якийсь папірець напівзітлілий. Із прізвищем.

 Значить, розслідування буде?

Петро скривився, наче від зубного болю. Заперечливо хитнув головою.

 Колеги кажуть: а який сенс? Стільки років ніхто його не шукав, тіла ніхто не забрав, за рахунок держави вже поховали. Нікому не потрібна людина. Та й до моєї думки прислухалися.

 І яка твоя думка, офіцере?  Залусківський око примружив, упявся у Петра прискіпливим поглядом.

 Історію села у районному управлінні розповів, бо там багато нових людей. Місцевих особливостей не знають. Кажу, якщо тому Гицелю років десять тому башку проломили, то не у Шанівці, бо в селі тоді ніхто не жив. Виходить, хтось десь бомжару прибив, а до нас привіз і прикопав. Висяк стовідсотковий.

 Схоже на те,  мовив Залусківський, додав:  Ти шанівцям оце все розкажи, бо ж, певно, хвилюються, розпитують.

 Хіба їм до трупа? Вже й забули! Всі тільки про землю говорять. Скоро ж сільрада земельні питання розглядатиме. Ми теж заяви подали. А чого? Хай буде собі! Так же?

 Так, Петю,  відказав Іван.

Не бажав обговорювати із суддівським сином земельні питання, хоча й відмітив про себе із здивуванням: Нечитайли теж мріють клаптик собі відірвати?.. «Жорка процесом керує? Конкуренцію мені скласти вирішив? Сука! Значить, із трупом і не збирався допомагати. І поводиться, як останній козел,  розмірковував.  А чому? Невже щось проти мене задумав?..»

 А чого посеред поля біля Шанівки стоїш?  перевів розмову.

Ваша оценка очень важна

0
Шрифт
Фон

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке

Скачать книгу

Если нет возможности читать онлайн, скачайте книгу файлом для электронной книжки и читайте офлайн.

fb2.zip txt txt.zip rtf.zip a4.pdf a6.pdf mobi.prc epub ios.epub fb3