Іване Миколайовичу, вибачте, що турбую у вихідний, але ви
Хлопче! Короче!
Шанівка це ж ваш майбутній виборчий округ
Ще корочє!
Там нині вранці труп невідомого чоловіка знайшли. На покинутому обійсті у саду за балкою. Кажуть, багато років пролежав. Ніхто не знає, що там сталося
«Я знаю!» подумав Залусківський. Василь продовжував торохтіти у слухавку, а перед очима Івана вже стояла картинка чотирнадцятирічної давнини. Струсив спогади.
І нащо ти оце все мені розказуєш? помічникові.
Подумав Може, на цьому активізуватися перед виборами. Заявити позицію, взяти участь вже не так упевнено відповів Василь.
Щоби я на мертвих популярність завойовував? Та ти дурний? Я заради живих у політику пхаюся, мать твою!
Звязок відрубав і раптом відчув полегшення. «А на що я сподівався? подумав. Що з роками усе саме по собі розсмокчеться? Давно ясно було: проблему доведеться вирішувати. І отут, трясця матері, Жора мені згодиться!»
Суддя строчив смс-ки у район із вимогою «терміново знайти викрадачів лексуса, бо сам знайде», коли Іван поставив перед ним склянку розсолу і сказав:
Я тобі допоміг, Жоро, тепер твоя черга.
Скоро ти зорієнтувався, здивувався суддя.
Карта так лягла.
Яка карта?
Сьогодні у Шанівці старий труп знайшли. Так хай його якнайшвидше до району заберуть, типу для розслідування, і там тихо прикриють справу. Зможеш організувати?
Суддя кинув на Залусківського чіпкий погляд.
Ти його?
Ні, збрехав Залусківський. Одній шанованій людині маю допомогти.
Не роби з мене йолопа, Ваню!
Не став дурних запитань, Жоро!
Хіба заради цікавості питаю? Заради справи! Ми ж маємо приземлитися на унітаз, не поряд із ним! Свідки події були?
Залусківський згадав, як чотирнадцять років тому батько малої Катерини, нині покійний Льонька Кохан, кричав йому на шанівському згарищі: «Чужого покидька найняв копу підпалити? Найняв! Потім убив його за балкою! А Катька моя це бачила! Усе чисто бачила! От ти і злякався! Село на нас нацькував! Усіх чисто попалив, сволото»
Воно тобі треба, Жоро? То не твої діла, відповів судді його ж словами. Є люди Розберуться зі свідками, додав демонстративно-зухвало, тільки впевненості у голос забув додати.
Суддя відчув слабину.
Чому ж раніше не розібралися? запитав нахабно.
За роки, що спливли, Залусківський не раз пробував дотягнутися до Катерини. Застрягла в його долі, як кістка у горлі, самим своїм існуванням колола-нагадувала: все бачила! Одразу після пожежі у Шанівці відчував нестерпне стремління терміново знайти чотирнадцятирічне дурне дівча, навіки заткнути їй пельку, та на той час несподівано виникла серйозніша проблема дружина Алла.
Аллуня-гарнюня, пічка розпечена, згадував її тільки так, сам собі зізнавався ошелешено: і дотепер страшенно сумує за жінкою.
Вже не зігріє, а скільки разом жили ох і гаряча! Та красива: велика, не груба-товста, розкішна, пишнотіла. З характером: гордовита, щедра. Ніколи терплячою не була, а чоловікові вірила, тому проти нього ніколи не йшла, допомагала у всьому. У собі причини шукала, коли Залусківський вперше у гречку скочив, потім ще, ще; не зважала, коли люди почали перешіптуватися, що підприємиця Тамара свого молодшого сина Тараса від Залусківського народила. Та у страшній шанівській пожежі дружинина віра у чоловіка вигоріла до денця, наче й не було її ніколи. Плюнула Іванові поміж очі, залишила у райцентрі самого, повернулася у Шанівку. Лиш попередила:
Катерину зачепиш убю.
Й сумніву не мав: не жартує. На той час уже знав: дівчинка-свідок його злочинів, яка до того блукала невідомо де, повернулася і оселилася біля вигорілого села у спорожнілій мазанці старої ворожки баби Килини. От тут би Залусківському і навідатися до малої, та бунт дружини кардинально змінював пріоритети. Надто багато знала Алка про чоловікові махінації. Варто було їй рота відкрити кінець Залусківському, тож дратувати жінку сіканнями до Катерини ніяк не міг.
Натомість настирливо намагався повернути Аллу до сімї й покори. Спочатку нахрапом, потім умовляннями і навіть грошима. Алла у корінь дивилася.
Так боїшся, що про темні справи твої розбазікаю?..
А тобі більше нема чого робити, тільки базікати? розярився. Вколов жінку у найболючішу рану. Тоді краще піди і віддайся хоч чорту кульгавому, хоч першому-ліпшому, хоч кому! Може, врешті дитинку народиш! Ото й буде тобі чим займатися до кінця життя!