Зосько, ти тут? стала на порозі хліва осаниста Анеля Світальська. Так файно нині надворі, втікай вже звідти. Анеля розкинула руки й задерла голову до сонця. Вже би-м так і полетіла, а чи покохалася, як десять літ назад, коли ще стільки на плечах не носила-м
О, сестро моя дорогенька! Весну почула, як та кицька? втішилася Софія, обтираючи руки. Добре, що прийшла. Як там наша мама?
Та махнула рукою Анеля. Краще б світу і сонцю раділа. Але того вже, видно, не буде. Всі думки за мертвих. Як ти жиєш, то будь жива, а нє: тіло туткай, голова тамкай! Єще не може перенести смерть Катажинки. Уже скоро рік буде, а вона Плаче і молиться, молиться і плаче
Дві молодиці скрушно зітхнули. Наймолодша сімнадцятирічна сестра Катажинка була слабосилою, а останні три місяці свого короткого життя безупинно кашляла з кровю. Зате в труні лежала така гарна Степанко, якого виняньчила змалку, все тримався за її руку, доки віко домовини не забили цвяхами.
Ну, може, їй там буде ще краще, ніж було тут, Анеля перехрестилась і заправила біляве пасмо. На, принесла тобі трохи бобів і картоплі, простягнула Зосьці невеликий клуночок.
О, дуже дякую. Ходи, і я для тебе щось маю, по-змовницьки підморгнула Зоська.
Втішена Анеля палко поцілувала кусень сала і, замотуючи в полотно, примовляла:
Як то добре А то моя Бася аж плаче, так чогось ліпшого хоче. А що ти, як дитині сім років, дуже поясниш? Збишеку одинадцять, то їсть усе, що поставиш, а Бася Сама знаєш А ви ту справу добре зробили, ніде й сліду нема, пильно роздивилася навколо. А сусід наш, Бронек Зборовськи, по-змовницьки заговорила молодиця, вчора десь свиню не втримав, то вона як вилетіла з того хліва Уся чорна від попелу, справжнісінька чортиця! Харчить, ще й довгий ніж з неї стирчить. Тітка Бульбашиха, як зовиділа ту картину, налякалася, що втікала так прудко, як замолоду не бігала! А Бронек за куцькою брудний, розхристаний, згадуючи ту картину, Анеля аж засміялася. А добігла не будь-куди, а до двору нашого солтиса! Акурат там і впала. Треба ж таке! Ото вже не до сміху тепер ні Бронеку, ні його чотирьом дітям
Софія мовчала і якось цікаво дивилася на сестру. Анеля зрозуміла:
Та не переживай, не переживай, тс-с приклала пальця до вуст. Не проговорюся нікому. Дурна я чи що? Скажу вдома, жеби їли і ніц не питали. Хіба матері, що? Та, махнула за мить рукою, і матері не треба того знати. Якась така тонкосльоза стала: зле плаче, добре плаче, гм, стенула плечима молодиця. Та й сама вона зрозуміє: знає, що я до тебе пішла. Бувай, сестро!
Статечний Бронек Зборовськи тримався до останнього. Поки Зельонка не наказав спустити штани і лягти на широку лаву посеред майдану. Далі хлоп як здурів:
Ти, курво! кинувся до солтиса Михальчука і схопив його за барки. Ти То є моя свиня, для моїх дітей! Моїх, розумієш, моїх, курво! Всю, всю свиню ти забрав! Цо, може, забереш моїх дітей собі й годуватимеш? Зельонка зі шандаром ледве віддерли знавіснілого чоловіка від старости.
Теофілій бридливо стріпнув одежу й мовив:
Мав силу діти зробити, май силу і робити, зрозумів? А нє: як до раю, то скакаю, а драбину до нього нех хтось тримає. Не буде так! Вяжіть порушника!
Ні, ні, пане солтисе Не треба, не робіть того! упала в пил майдану Тереза, дружина Бронека, і поповзла на колінах до Михальчука. Пробачте нам той гріх, прошу обхопила солтиса за чоботи.
Стань, Терезо, Михальчук був невблаганний, з того ніц не буде. Має бути і тобі, і іншим наука.
Жінки в натовпі плакали. Чоловіки стояли з камяними обличчями. Палиця в руках гайового Зельонки зі свистом розрізала наелектризоване повітря і голосно чвакнула на сідницях Бронека.
Курва! завив Бронек.
Зельонка вищирився і вдарив знову.
А-а-а! Прийде час і сонце!.. задихаючись, кричав Зборовськи.
Знов удар.
сонце засвітить на моїй вулиці удар зупинив Бронека знову, а ти ти землю будеш в губі мати, Фільку!
Філько нервово крутнув головою.
Дай йому ще дві палки, щоби досить не патякав, мовив і глянув з-під лоба на натовп: усе, тепер у селі буде порядок.
Через день, несучи молоко до графського двору, Зоська завернула до хати Зборовських, постукала неголосно. Тиша. Зоська прочинила двері. Бронек лежав на животі, сховавши лице в подушці. Жінка тихенько поклала на стіл кусень сала і мовчки вийшла. «Добре, що ніхто не бачив», подумала. За трохи оглянулась побачила, як до Бронекової хати заходить її сестра Анеля. Зоська всміхнулася: не дадуть люди бідакам пропасти. Ну й добре.