Дівчина всміхнулася до небожа, запустила пальці в густе чорне волосся і закінчила:
Малий ти єще єст
Мама теж так весь час говорить. Катажинко Як добре, що ти до мене прийшла Степанко обійняв свою юну тітку. Мені стало легше.
Ну і добре, мій легіню, поцілувала в чоло хлопчину. А тепер поспи, хлопчику.
«Сів котик на плотик і мруга, і мруга. Заспєвай, котечку, єще раз, єще раз» завела тиху колискову Катажинка. Спокій зайшов у серденько Степана. Рудий Марцін вигулькнув зі сховку і почав рости легенько відштовхнувся піднявся над світом і повільно поплив по небу, розставивши лапи-крила. Сіренькі хмаринки-мишки розсувалися, а він рухався величним помаранчевим кораблем, загадково всміхаючись маленьким деревам і крихітним халупам. Сон
Йван зосереджено вдивлявся в пожовтіле фото в деревяній рамці. Скільки разів був у хаті брата Андрія, стільки й зупинявся і розглядав. Звідти на нього дивився назавжди вісімнадцятирічний наймолодший брат. На плечі в нього сиділа невелика мавпочка, яка щирила морду. Роман теж дивно всміхався. Ззаду бовваніли якісь чудернацькі дерева: високі, з рівним стовбуром і великим пучком листя зверху. Андрій підніс голову від своєї різьби, кинув довгий погляд на Йвана. Тонка нитка надії звязувала їх обох з цим фото.
Не пише? спитав Йван.
Не пише. Вже чотирнадцять літ не пише.
Чуєш, Андрію, а ті мавпи можна їсти?
Андрій зітхнув і відклав убік інструменти.
Не знаю, Йване. Може, як закоптити добре, ще й із часником то можна.
Але то спробуй на такому високому дереві їх злапати!
Ну, та, може, не помер з голоду? Тепло там, в тій Бразилії, казала мені пані Шпірковська. То щось до губи можна запхати, як тепло і все росте, нє?..
Тепло Ну, але видиш, кептара не зняв! далі вивчав фото Йван.
Ну, та й мавпа та не чисто гола, підійшов до стіни й Андрій. Диви, яку шубу має.
А може, не знайшов там помешкання Та й ходить собі, як варят, у теплому кожусі серед літа, задумано мовив Йван. А хто варята до роботи візьме?
Робота Йван мовчки простягнув Андрієві самокрутку. Брати посідали на широкій лаві й задиміли в глибокій задумі. Де вона, та робота, є? Не така, щоб лишень вистачило наїстися тобі і твоїм дітям. А така, щоб ще й гроші якісь платили. Щоб не одні чоботи на всю хату хто раніше встав, той чоботи взяв, а кожному У Бразилії, казали, є все: і земля, і робота.
Напевно, вже не покличе нас Ромко, порушив мовчанку Андрій.
Напевно важко зітхнув Іван. Так сподівалися А Антон твій як там у Львові?
А що Антон? випустив пахучий дим Андрій. Уже більше року таже мовчить. Ото тільки й дивлюся: то на Романа, то на Антона, махнув головою в бік другого фото. Видиш, і верстат який гарний має, і робити на ньому вміє вже. То-о-окар з гордістю протягнув Андрій. Але, бачиш, Львів тепер то вже не Польща, а Совіти. Німці до нас із заходу, Совіти до Львова зі сходу
Так Заступили нам сонце зі всіх сторін, Андрію.
Для мене сонце, Йване, то мої діти: Марія, Богдан і Антон. Серед ночі прокинусь і за них думаю, Андрій помовчав, розімяв обличчя жилавою правицею. За то б життя віддав, щоб їм добре було. Тобі легше трохи, дружину маєш.
Ну, за тебе б теж ще якась дівка пішла б. Мало їх чи що?
Знаєш, брате, як я молодий був, то годен був ту справу кожної години робити, засміявся Андрій. Певно, і неважливо навіть з ким, пробач мені, Господи, перехрестився в бік образів. Але тепер моя голова вже піднялася від пупа і стала на своє місце нарешті, примружився жартівливо на Йвана. А твоя голова де є, Йване?
Напевно, посередині ще, усміхнувся Йван.
Ну, через пять літ, як будеш мати стільки, що й я, то зайде на своє місце, пожартував Андрій. А ще, кинув недовірливий погляд на брата, тільки не смійся, але Але Ганя моя зі мною. Так, так, перехопив здивований погляд Івана. Приходить до мене у снах. Поговоримо з нею, часом і покохаємось. І так добре мені стає, спокійно. Та й не треба мені нікого більше.
Іван почухав потилицю, глянув на брата, засміявся. Знову глянув. Андрій сидів, незворушно вдивляючись в якусь точку.
Дива Чуєш, а може, та мавпа то його жінка? знову вперся серйозним поглядом у фото Йван.
Та молодий знизав плечима Андрій. Усе може бути, все може бути. Видиш, які задоволені обоє.