Стань на коліна і поцілуй мого мешта, та й не будемо сваритися, вїдливі слова Петера жалили гадюками.
А бидло називається бидлом не того, що не вміє читати, випалив Степанко.
Хм зупинився Петер. Ну, скажи, чого, аж цікаво мені стало?..
Бидло робить те, що йому скажуть, бо не має своєї голови От як ви, до Адріана і Станіслава.
Хлопці Ви не зрозуміли? звернувся Петер до друзяків. Він назвав вас бидлом!
Курва Адріан спаленів від люті. Ти, тупий русине, будеш так з нами? Зараз нагодую тебе землею!
Світ кілька разів перевертався догори дриґом. Розчинявся в ненависному Петеровому обличчі. Вибулькував дикими звуками. Ставав червоним і мокрим. Плив туманом і провалювався в темінь. Нарешті умиротворився і заговорив співчутливим голосом тітки Бульбашихи:
Що, соколики, не поділили? Вставайте, а то геть вас ті більші хлопці притиснули Йой, та вас тато з мамою не впізнають
Щоб тато з мамою та й не впізнали? Впізнали. Ліве око Степанка нагадувало велику достиглу сливу з графського саду. Праве через вузьку щілину дивилося на цей несправедливий світ. Голий, вимитий у деревяних ночвах Степанко з-під перини із сумом дивився через віконце, як вітер полоще його випраний і подертий одяг.
Ну, що там таке сталося, розказуй! батько дивився строго і без співчуття.
Та то видиш, старший син Анджея Цибульского з колегами напали на нього, Влодка і Тимка
Ціхо, мати! зупинив дружину Йван. Перш ніж битися до крові, нех навчиться говорити. А то буде завше потовчений. Ну?..
Я Я не міг прочитати читанку в школі. То є дуже важко, Степанко говорив здушено. А де я ті букви бачу? В нас у хаті ні книжки, ні газети
У школі треба вчительку слухати добре, тоді й читати будеш. Далі! батько був твердий мов криця.
Петер почав сміятися з мене, а Влодко заступився, ну і Ще й Тимко дістав.
Батько зітхнув, махнув рукою:
Побилися помиритеся. В одному селі нам жити і один одному в очі дивитися. До Бразилії, до мавп, як мій брат Ромко, таже не поїдемо. Хату не пересунемо треба домовлятися, сину. Зрозумів?
Ненависна Петерова пика нагло посміхнулася позаду батька і розчинилася. Праве око Степанка не витримало і засльозилося.
Ну-ну, не реви, примирливо мовив Йван. Така доля всіх молодих. Переживеш. Добре, що очі цілі і кості. Так, мати, ходи до роботи.
Тиша. Осоружна та тиша, бо плодить осоружні думки. Вони дістають людську подобу і глумляться над хлопцем, беззахисним і голим. Чого, чого в нього тільки одні штани? Пішов би зараз на Та яка різниця куди. Просто пішов би з тієї хати, де батьки не співчувають йому. Та як батько не розуміє: тепер Петер, Станіслав і Адріан завжди будуть підстерігати і бити. Завжди! Хіба Хіба якось ось так.
Читай, Дідич! мовить пані Шпірковська.
І Степанко читає, як говорить, швидко і виразно. Вчителька опускає окуляри і вдоволено всміхається вона завжди так робить, як хтось добре знає. Не вийде, трясця, не вийде
Марціне, ходи до мене, поговоримо.
Сонний котяра з клаптями вилинялої шерсті глянув зі зверхньою однобокою усмішкою, крутнув хвостом і зник у кутку. Хлопчина скривився і зарюмсав.
Гей, ну що ти, мій хлопчику! Ти ж сильний, не плач, знайомий лагідний голос змусив підняти голову від вологої перини. Там, під кущем, у саду, живе гном той, що варить борщ, памятаєш? Ми до нього підемо в гості!
Катажинка! малий обійняв усміхнену біляву дівчину.
Нічого не вартує сліз, повір! Особливо дитячих. Дівчина притиснула до себе Степана, а він все не міг спинитися.
Ти теж Ти теж не розумієш, схлипував хлопчина, я можу навчитися читати, орати, молотити. Але є те, чого я не можу змінити
Стати поляком? наче читала думки Катажинка.
Так, саме так, захитав головою малий. Я я навіть не зміг оте достоту пояснити татові й мамі
І не треба тобі ставати ним, задумано мовила дівчина.
Як? не міг допетрати малий. Я ж буду битий ще і ще
Знаєш, хлопче, там, на небі, усе так добре видно і зрозуміло Люди завжди чомусь шукають ворогів. Як ворогів нема, то їх придумують. Повір, якби ти був поляком, знайшлися б такі, що не злюбили б тебе за те, що ти поляк. Або Катажинка задумалася на мить, що ти худий Чи занадто товстий Чи чорнявий або білявий. Або дитина. Або старий. Або сьорбаєш чи плямкаєш. Або колупаєшся в носі Задосить говориш. А чи, навпаки, замало.