Тут, тут, закивав енергійно хлопяк. На Бочар-ній, поруч із молочним магазином. Знаєте отако від скверика праворуч?
Х-хе, єхидкувато вищирив зуби перший чоловяга. Бочарну ми знаємо, хто ж її не знає. А от скверик Молочний цей магазин І звідки путь держиш?
Із школи я. Побачив обяву спустився до будки, у яму впав, побіг сюди А тут ви, пояснював Віка і розумів: говорить він досить плутано. Принаймні для цих двох.
Ми, голубчику, ми. А ти ж думав ворота навстіж, а варта спить, га? охоронець несподівано боляче вхопив Віку за руку. То ти, мабуть, вивідувач? закричав страшно. Тебе хто послав? Юхимко Лихий? Ти що хотів вивідати?
Та нічого. Пустіть, дядю! заскиглив той. Який я виві шпигун? Я Віка
Знаємо, голубчику, знаємо, промовляв між тим вартовий, вправно звязуючи Вічині руки невідь звідки взятим мотузом. Ще й імя якесь поганське взяв собі. Не міг нічого кращого вибрати.
Віка намірився слушно зауважити, що імені собі не вибирають і тут він ні при чому, але його вже було звязано, і другий вартовий гукнув комусь через плече:
Гей, хто там на коні! Давай сюди!
Мов із-під землі вродився перед їхньою трійцею верхівець теж у бойовому спорядженні, на баскому коні; той, хто звязував Віку, вхопив хлопчину однією рукою за комір, а другою за штани ззаду і просто закинув на рисака животом донизу. Тоді одступив на крок, мовби милу-ючися своєю роботою, і наказав голосно:
До князя його прямісінько! Мовляв, вивідувач, прикидався тутешнім, а де живе й сам пуття не знає, плутається. Якби гість, то так і сказав би, що ж тут приховувати? Та й вдягнений якось
Но! Верхівець зірвав коня в галоп, і все замерехтіло перед Вікою дорога, земляний вал, тини, халупи, якісь люди у дивному вбранні. Мовби опинився він у поганенькому кінотеатрі, де показують давній німий фільм на історичну тему. Та ще й плівка стара, і апарат завалящий, і все скаче, миготить у очах, і незрозуміло який фільм, про що в ньому йдеться, а лише неясні й змазані окремі кадри вихоплюєш із тієї круговерті.
Та мало-помалу картина вияснилась.
Хлопяк приноровився не тюкатися носом у бік рисакові, з цікавістю задирав голову і вбирав те нове, що відкривалося йому. Віка ще подумав: тож він їде рідним своїм містечком, з його крамницями, гастрономами, автоматами з напоями, перукарнями, аптеками Проте всього цього не було й сліду. Куди там!
Кінь поминув землянки з двосхилими дахами на заледве огороджених дворищах, далі потяглися зруби показніші й просторіші. Коли ж під копитами застукотіла деревяна мостова, трапив на очі хлопцеві міцний частокіл піднімався високо над землею, й не видко було, що ховається за ним. Цей частокіл змінив другий, третій, і Віка збагнув: тут, ближче до центру, живе вже не той народ багатший, вельможніший.
Та от вони виїхали на просторий майдан, взяли праворуч і спинилися біля воріт, прикрашених не багатою, але вмілою різьбою.
Відчиніть! гукнув верхівець і стукнув кілька разів у ворота держаком нагайки. Гонець од прибрамної варти.
Негайно ліва половина воріт прочинилася, кінь вбіг у широкий двір і завмер коло ґанку, кладеного з колод, просторого, гарного з галереями, різними колонами й вікнами, терема. Широкі сходи вели до розписних дверей. Далі, за теремом, розкинулися теж деревяні прибудови, комори, стайні. Сокотіли, блукаючи по двору, кури, туркотіли голуби ото й усі звуки.
Прискочив звідкись хлопчина років десяти-одинадця-ти у полотняній сірій сорочці, зиркнув з цікавістю на Віку й ухопив коня за вуздечку.
Ходімо! гонець поклав важку руку бранцеві на плече й злегка підштовхнув.
Піднялися східцями, поминули передпокої й зайшли до зали. Трійко чоловіків дивилися очікувально на прибульців.
Перший худорлявий і сивуватий, невисокий на зріст, у багато розшитій одежі, сидів у кріслі. Другий червонолиций череватий здоровань стояв поруч. Чимось він нагадав Віці приймальника посуду. Третій же, у якомусь непримітному довгому аж до пят балахоні, сидів оддалік за невеличким столиком. Рудувата довга й рідка борода його (Віка помітив, що всі чоловіки тут носили бороди) спочивала на розкритій книзі. Поруч, на столику, стояла чорнильниця.
Чолом тобі, княже, поштиво проказав Вічин про-вожатий. Ось затримали. Хотів проскочити до міста. Гадаємо, що вивідувач.
Вивідувач? чогось радісно перепитав худорлявий і підхопився з крісла. Нишпорка! І в кого ж ти на службі?