Цей прикордонник думав, шо колись-то зустріне цього американця вже в Америці, і шо американець візьме його з собою на гру «Чикаго Булз», і купить йому блакитні джинси і білий хліб, і тонкий туалетний папір. Цей прикордонник мріє говорити англійською без акценту і в один день одружитися з дівчиною з великими м'якими цицьками. І цей прикордонник зізнається вам, що йому не подобається місце, де він живе.
Другий вид сторожів — це ті, які теж люблять Америку, але ненавидять американців, зате, шо нони американці. Такі найгірші за все. Такий прикордонник знає, шо він ніколи не потрапить до Америки й більше ніколи не побачить американця. І він буде красти в американця й залякувати його, шоб продемонструвати, шо він може це зробити. Річ у тім, шо це єдиний випадок у його житті показати, шо Україна вища за Америку, а він сам — вищий за американця. Про це мені розказав Батя, і я впевнений, шо він теж впевнений, шо так справедливо.
Коли ми дісталися до машини, Дєд терпляче очікував нас там, як йому наказував Батя. Він був дуже терплячий і мило похрапував. Він похрапував з такою гучністю, шо я і герой могли чути його, хоча вікна в машині були зачинені. Здавалося, шо машина працює. «Це наш шофер, — сказав я, — це шофер-експерт». На фізіономії героя я став спостерігати чудернацьки здивовану усмішку, її я бачив уже вдруге. Це тривало хвилин з чотири. «З ним усе в порядку?» — запитав герой. «Ш-шо? — перепитав я. — Я вас не зрозумів. Говоріть, будь ласка, повільніше». Здається, герой подумав, шо я некомпетентний в мовних питаннях. «3… на… шим… во… ді… єм… все… в… по… ряд… ку?» «Ну, мови нема! — відповідав я. — Я вам скажу, шо я його дуже навіть добре знаю. Це мій Дєд». У цей момент про себе нагадав Семмі Дейвіс Молодший-Молодший, бо він вистрибнув із заднього сидіння на вікно й загавкав зі всієї дурі.
«О, Господи Ісусе!» — блискавично відреагував герой і відскочив від машини. «Не лякайтеся, — заспокоїв я героя, коли сучка притиснулася мордою до скла. — Це всього лише сучка-поводир нашого шофера». Далі я показав на її сорочину, але вона була настільки витерта, шо видно було тільки «ОФІЦІЙНА ПСИНА». «Вона скажена, — сказав я, — але дуже грайлива».
«Дєд, — сказав я, простягаючи руку, шоб його розбудити, — Дєд, він уже тут». Дєд покрутив головою. «Він так завжди упокоюється», — сказав я герою в надії, шо він буде менше нервувати. «Може, це і на руку», — сказав герой. «Ш-шо?» — перепитав я. «Я сказав, може, це і на руку». «А шо значить на руку?» «Ну, що це нам допоможе. А шо ж ми робитимемо з цією собакою?» З того часу я часто користуюся цією американською ідіомою. У тусовочних нічних клубах (нічниках) я кажу дівчатам: «Мені це на руку, коли я розглядаю твої безподобні цицьки». І тоді я усвідомлюю, шо вона вкурила, шо я супер-класний чоловік. Потім ми переходимо до плотських утіх і наші коліна переплітаються.
Мені таки вдалося вивести Дєда із його спокою. Хочете знати як? Я заткнув йому ніс пальцями так, шоб він не міг дихати. Він ше не розумів, де перебуває. «Анна?» — спитав Дєд. Це було ім'я моєї бабки, яка вмерла два роки тому. «Нє, Дєда, — відказав я, — це я, Саша». Він був дуже знічении, я втямив це по тому, як він відвернувся. «Я привщ Шафран-Бойлера», — відрапортував я. «Ага, але я Джо-на-тан», — підказав герой, спостерігаючи, як Семмі Дейвіс Молодший-Молодший лиже вікна. «Я привів його. Потяг уже прийшов». «А-а», — відповів Дєд, і я зрозумів шо він усе ше уві сні. «Нам треба їхати прямісінько до Луцька», — нагадав я, як і наказував Батя. «Що?» — перепитав герой. «Я пояснив йому, шо ми зараз їдемо прямо до Луцька». «Так, — сказав герой, — саме туди нам і потрібно. А звідти подамося до Трохимброда». «Ш-шо?» — спитав я. «Луцьк, а потім Трохимброд». «Правильно», — підтакнув я. Дєд поклав руки на руль. Тривалий час він дивився перед себе. Він глибоко дихав, а його руки дрижали. «Правильно?» — звернувся я до нього. «Заткнися», — видав Дєд.