Адже йому вже, напевно, років тридцять! каже вона.
Тридцять? повторює дівер, неспроможний стримати посмішки на отаку дитячу наївність зовиці. Йому вже за сорок.
То він такий, як мій татусь!..
Ну, не такий він уже і старий, заперечує дівер. І не роки визначають вік людини, бо часто буває так, що тридцятилітній чоловік виглядає старішим за сорокалітнього А твій сусід, Таню, дуже хороша, побожна людина
Він мені теж сподобався, вирішує раптом Таня, пригадавши нарешті уважні очі, тихе, ласкаве обличчя.
Він не може не сподобатись, каже переконано дівер. Коли б таких людей було в нас побільше, свята наша церква могла б бути спокійною Ти тільки послухай, Таню, що він мені сказав позавчора, після Божої служби «Знаєте, я такий радий, такий радий: у мене вкрали чотири мішки пшениці!» «Чого ж тут радіти?» питаю. А він ти тільки вслухайся, Таню, він мені й відповідає: «Як заходив до церкви, то не мав чим милостиню божим людям дати: гроші вдома забув. І так мене мучила совість під час Божої служби, так мучила, що я й місця собі не знаходив!.. А тепер нехай ота пшеничка буде моєю милостинькою»
Таня мовчить, подавлена святістю отієї людини.
Щаслива, мабуть, його жінка, врешті каже вона.
У нього немає дружини.
Немає?
Він удівець. Дружину Бог забрав три роки тому.
І в нього є діти?
Голос Тані тоненький, мов ниточка: ось-ось обірветься так їй жалко невідомих сиріток-дітей!
Так, два сини. Один уже парубок, а другий років тринадцяти.
Таня трохи розчарована, їй чомусь хотілося, щоб ті діти були зовсім маленькі, отакі невинні янголята в пелюшках. Щоб їх треба було носити на руках, годувати із блакитної чашечки, заколисувати, співаючи пісеньку про гулі, про кашку та борщ.
Дівер щось іще говорить, але Таня вже не слухає його. Обхопила руками коліна, обперлась на них гостреньким підборіддям задумалась про щось своє.
Васька трюхик та трюхик, візок рип та рип, татова голова хить та хить, і Таня і незчувається, як дрімота затуляє їй очі своїми прозорими пальцями.
До Хоролівки од Яресьок добрих тридцять верстов та ще й із гаком
Рахубна штука отой гак! Видумав його, мабуть, якийсь великий жартівник, чи не запорізький характерник, та й учепив у кінці кожного шляху, що постелились по неосяжних полях України.
Чи далеко ще, дядьку, до Яресьок?
Та ще добрих верстов десять із гаком.
Їдете годину, їдете другу. Стелеться під колеса дорога, спроквола розгортається перед затуманеним поглядом, як безконечний сувій полотна. Вже, здається, проїхали і десять верстов, десь має скінчитися й гак, а Яреськи як крізь землю провалилися!
Добродію, до Яресьок далеко?
Добродій довго чухає потилицю, поглядає на вашого воза так, наче прикидає сам собі, чи вистачить його доїхати до Яресьок.
Та як вам, щоб не збрехати Ото бачите попереду хрест?.. Аж он-он!.. Дак люди кажуть, що від нього ще верстов так із пятнадцять А щоб не обдурити вас, то іще, мабуть, треба добрячий гак накинути
Отут і зіскочите ви з свого воза, як ошпарений, і, вдаривши у відчаї об лукаву дорогу отим, що у вас на голові, брилем так брилем, шапкою так шапкою, недобрим словом спомянете жартівника, що поначіпляв на дорогах облудливі гаки
Тож мудрий Танин тато не питав, чи далеко іще до Хоролівки, а як тільки зсадив зятя біля його села та спустився в першу балку, зупинив кобилу і почав злазити з воза.
Тату, ви за чим?
За тим, дочко, що й пана з воза стягне.
Підтримуючи обома руками широкі штани самостійника, тато підтюпцем подався у лози, Таня ж сиділа, надуваючи почервонілі щоки, ковтала сміх.
Тато повернувся, блаженно покректуючи. Поглянув на сонце, що розплавленою краплею звисало з неба, позіхнув, перехрестив широко роззявленого рота:
Щось мене на сон хилить. Та й Васьці пора перепочити.
Розпріг Ваську, пустив на пашу, дістав із воза кобеняк та й подався у холодок під крислату вербу.
Тато відразу ж заснув. Згорнувся калачиком, легенький вітер пробує йому розчесати борідку, ворушить волосся на голові, і таким здається тато зараз маленьким, таким беззахисним, що Тані стає жалко його. Вона довго мучиться, що б зробити приємного татові, врешті надумала: взяла та й накрила його босі ноги теплою маминою хусткою.
Тато спав понад годину. Таня спершу чатувала біля нього, відганяючи зелену набридливу муху, а потім звелася на занімілі ноги, тихенько відійшла, оглянулась.