Нарешті минув як ніколи довгий навчальний рік їх розпустили на літні канікули. І всі вони, до останньої вільної хвилини, належали Олегові.
Запамяталася тільки поїздка з татом до Яреськи, до священника Миколая, татового старого товариша.
Вона сиділа за довжелезним столом у низькій вітальні, і їй було дуже нудно та душно. Хоч вікна відчинені, прогрітий сонцем день дихав розжареною піччю. Тетяна нищечком витирала під столом спітнілі долоні й, ніяковіючи, відповідала однозначно: «так» «ні» на спробу сусіда ліворуч розважати її розмовою.
Він мав обвітрене, пропечене сонцем обличчя, густі вуси пшеничного кольору, світлі очі, вигорілий чуб, звислі широкі плечі, повні дозрілої чоловічої сили, і мякий тихий голос. Був єдиний серед гостей не в рясі чи підряснику, а в мирському: біла сорочка, погаптована чорною й червоною заполоччю, облипала його могутні груди, юхтові чоботи зшиті так міцно й надійно, що здавалися залізними. Іще мав обламані нігті з траурними смужками землі під ними, які жодним милом не вимити.
Він майже нічого не пив і дуже мало їв. З побожною пошаною слухав захмелілих батюшок та час від часу схилявся до Тані й, дивлячись прямо на неї сірими приязними очима, цікавився, де панна вчиться, чи часто ходить до церкви.
А на другому кінці столу, де сидів Танин дівер, назрівав уже скандал. Спершу тихо-мирно розмовляли про Родзянка і Керенського, про заколоти в Петрограді і нечесну гру союзників, які хочуть вибороти перемогу над ворогом кровю російського воїнства, аж поки один з батюшок, добре випивши, присікався до свого сусіда.
Ні, ви скажіть: на яку трясцю нам тут здалася Росія? червоніючи тугим, як баклажан, обличчям, допитувався він, вчепившись у широкий сусідів рукав. Попанували у нас і годі! Теперечки ми самі будемо тут панувати.
Не менш червоний сусід його сердито вирвав рукав, незадоволено мовив:
Та відчепіться ви від мене: хто вам не дає панувати!
Ні, ви скажіть з пяною настирливістю ліз до нього самостійник. Ви таки скажіть: коли ми здихаємося лапотників!
Не забувайте, що я теж росіянин! спалахнув сусіда.
Овва, яка цяця, вже й слова сказати не можна! образився й собі самостійник.
Сусіда щось йому відповів, видно, дошкульне і зле, бо той аж посизів від люті. Закачав широкий рукав ряси, лизнув довжелезним язиком великого волохатого пальця, зсукав величезну дулю та й підніс своєму опонентові під самого носа.
А дзуськи вам знущатися з нашої неньки!
Зчинився шарварок. Одні батюшки відтягали ображеного русофіла, інші щосили тримали оскаженілого самостійника, що все ще вимахував дулею, намагаючись уцілити нею свого супротивника в око. І хтозна, чим би скінчилася оця катавасія, коли б не отець Віталій.
Опамятайтеся, як вам не сором! вигукнув він молодим та дзвінким голосом, звівшись за столом. Очі його пашіли болем, рукава довгої шовкової ряси зметнулися крилами гнівного птаха. Подумайте, який приклад подаєте ви зараз своєю поведінкою нашій пастві!.. Отець Феодосій, як вам не гріх із перста, призначеного для хреста святого, робити лапу диявола?
Батюшка-самостійник глянув на свою дулю так, начеб оце щойно вздрів її. Пяний запал згас на його обличчі, він винувато поліз за стіл.
Дожилися, що вже й батюшки не миряться, скрушно похитав головою Танин сусіда. А Бог же все те бачить, все те чує! Ох, гріхи наші, гріхи! і потім уже іншим тоном:
То ви кажете, що збираєтесь учителювати?..
Повертались додому аж на другий день раннього ранку.
Вчора загулялись допізна; уже й перші півні пропіяли, а батюшки все ще сиділи за столом, сперечалися, співали духовних, а потім і світських пісень, пригадували один одному давні й свіжі кривди і тут же обіймалися та цілувалися. Тютюновий дим слався сизими пасмами, кидав сині тіні на опилі обличчя, і від того всі скидалися на мерців, що повилазили з своїх домовин та й зійшлися на потойбічний бенкет.
Таня, яка ще звечора пішла спати, довго не могла склепити очей: спянілі голоси доносились всюди, ламали дрімоту. Врешті вона обняла обома руками подушку, притулилася до неї гарячою щокою, загадала: «Хай мені насниться Олег», почмокала щасливо губами і відразу ж заснула.
Прокинулася з ясною головою і легким серцем. Трохи полежала, ніжачись у ласкавих лапках дрімоти. Потім враз розплющила очі, зіскочила з ліжка і, натягнувши поверх сорочини спідничку, босоніж вибігла надвір.