Іван Краузович згадав родину. Малий Льоня з турботливою Настею на пляжі Київської Венеції[26]. Шахи, Шопен, розмови з колегами на теплому дніпровському пісочку про політику (але так, злегка, про те, що можна) і якийсь дивний ресторан на березі, назви якого колишній професор не памятав. Взимку він сердився харківська інтелігентка і за сумісництвом його дружина водила малого в театр Франка. Постійно. Навіщо ти сина постійно береш із собою на Карпенка-Карого[27]? Хіба йому це стане в пригоді в житті? Незабаром війна
Хоча ні. Звісно, все було не так. Адже професор лінгвістики про війну, що нависала брилою, наближалася, вимагала зректися усього свого колишнього життя із шопенами, театром й іншими надлишками нічого не знав. Ніхто не знав. Це не було так уже й передбачувано.
Поступово виринали спогади про шикарну квартиру на Карла Лібкнехта з власним окремим кабінетом, яка для колишнього науковця була ніби даність. Ніби все так і треба. І ті спогади видавалися такими нереальними, ніби й не спогади взагалі, а так марення, мрії. Фантазії старого і хворого професора лінгвістики німецького походження, що працював у Київському університеті й на самому початку війни загримів до Сибіру за це походження.
Потім прийшло якесь усвідомлення. Ось деревяна ложка, ось юшка з маленьких, але дуже жирних рибинок, а за вікном сибірська завірюха. Реальність. Тут і тепер. Він довго роздивлявся свої руки. Чого «Дядя Стьопа» його прихистив і де знайшов про це не питав. Ця інформація була для нього така ж непотрібна, як і знати, скільки шаману років. Але ось прізвисько
«Шановний Іван» довгий час тільки міг здогадуватися, чому його рятівник «Дядя Стьопа», доки він не знайшов у його важезній старій скрині «Пограничник» за пятдесят четвертий рік із поемою Сергія Михалкова «Дядя Стьопа міліціонер», і все стало зрозумілим.
* * *Не те щоб зреклися, дядьо Стьопо. Ти розумієш Шановний Іван потер перенісся. Він думав, як би краще це пояснити шаману, не вдаючись у розлогу історію Радянського Союзу. Ну це більше був такий термін поширений, ніж насправді зреклися.
Не розумію. У нас, у білих калмиків[28], так не заведено, відрізав Дядя Стьопа.
У нас також, в українців, не заведено. Однак, якби мій син офіційно не зрікся б від мене, був би зі мною в Сибіру. Розумієш? Ну, це, ніби як традиція така зрікатися ворогів народу. Інакше всю сімю по етапу відправляють.
Шаман мовчав і тільки шамкав беззубим ротом. Іван Краузович не здавався:
Ну, це як на весіллі: «весільний генерал» має обовязково викрасти наречену, але ж то не по-справжньому. Ну, розумієш?
Що «не по-справжньому»? Викрадення нареченої чи зречення від тебе сина? не здавався шаман.
Експрофесор собі подумав: «Чи він справді намагається зрозуміти, чи кепкував з мене?» Втім, Іван Краузович усвідомлював, що мозок «дяді Стьопи» справді побудований так, що той ніколи не зрозуміє, як це: зрікатися когось рідного, аби не потрапити до вязниці.
Усе не по-справжньому насамкінець іще раз проказав Іван Краузович, усвідомлюючи, що не вдасться пояснити й просто воліючи закрити цю гостру для нього тему.
Хм, коли Єжов перетворив Сибір на місце масових куркульських заслань і ви, зеки, сюди хлинули, немов весняна повінь, яка на берегах Берді[29] несподівано почалася у квітні, коли б ще мав тривати льодостав, то нам також здавалося, що це не по-справжньому, відказав шаман так, щоб ледь чутно було навіть самому йому, не те що його підопічному.
Однак Шановний Іван той тихий шепіт почув і таки вибухнув:
То чого ти «Дядя Стьопа»? роздратовано запитав Іван Краузович. Бо міліціонер? Чи, бо, живеш, немов на заставі Ілліча[30] в самому центрі Космосу? Чого?! Бо все знаєш? Знаєш напевно, що мій син мене не любив? Якщо ти все знаєш, то скажи мені, що було б із моїм єдиним сином, Леонідом, якби він у своєму Нахімовському, акурат перед складенням присяги й відправленням на фронт, мене не зрікся?!
У ту саму мить, коли б відповідь дяді Стьопи напевно спричинила неабияку сварку між чоловіками, ніби рятуючи ситуацію, почувся стукіт у двері їхньої хатини. За тим почулось тихе шарудіння, і хтось почав благати: «Дядю Стьопо, відчини, прошу Дитя прихворіло Що робити не знаю В таку пізню годину до районної поліклініки відомо не доїду Знамо, ти можеш допомогти Ти по всій окрузі людей зцілюєш! Прошу»