Як доїхала? допитувалася Савицька.
Найлегша дорога дорога додому! відповіла Ольга. Ми з тобою вже давно не дівчатка, але не повіриш не могла стримати сліз, коли переїхали границю Галичини!
Повірю! заспокоїла Стефа. Те саме було зі мною, коли позаминулого року також вернулася до Львова. Що робитимеш?
Та за роботу я не переживаю! Бухгалтери потрібні всюди. Інше хвилює. Де жити? До брата йти не хочу. У нього своя сімя, а те, що було пять років тому, вже давно польське
Стефанія усміхнулася.
Нашу квартиру памятаєш? запитала вона.
На Виспянського? Звичайно! Там Ольна хотіла сказати, що саме у їхній зі Стефою квартирі в будинку під номером тридцять чотири на вулиці Виспянського вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Дмитром, але натомість лише мовила: Гарні були часи!
А Стефанія Савицька, зробивши вигляд, що не помітила переміну в настрої Ольги, продовжувала:
Так от, подруго! Я далі живу в нашій квартирі. Самій оплачувати дві кімнати дорогувато, вже хотіла навіть прийняти якусь компаньйонку, але Северин вчасно повідомив мене про твоє повернення. Я так розумію, він сказав то з певним наміром. Дійсно: куди дівати розніжену у різних посольствах віденську панянку? Не брати ж до себе!
Від таких слів Ольга засміялася. Вона оцінила дотепність Стефи, а та продовжила:
То як бути з квартирою? Виручиш колєжанку чи давати в газету обяву?
Не треба нічого давати! Згадаємо нашу молодість!
Стефанія підвела Ольгу до таксі. Та з приємністю відзначила, що автомобіль нічим не гірший від подібних у Відні, навіть шофер сидів з таким поважним виглядом, наче чекав щонайменше цісаря. Але останній австрійський імператор Карл ось уже як півтора року помер, застудившись на теплому острові Мадейра, тому таксистові довелося задовольнитися обслуговуванням цих двох поважних дам і чоловіка, який саме зявився у супроводі носія. Останній тягнув на візку три великі валізи.
Зрозумівши, що відсидітися не вийде, таксист крекчучи залишив кабіну і допоміг припасувати вантаж.
Северин Левицький розплатився з носієм і допоміг жінкам сісти у салон.
Куди? поцікавився таксист, вмикаючи двигун.
Северин запитливо подивився на сестру, але замість неї відповіла Стефа Савицькі.
На Виспянського.
Северин почекав, коли авто вирулить на дорогу, і лише потім запитав:
Як там Відень?
А що з ним станеться? знизала плечима Ольга. Стоїть байдужий до всього, що його не стосується.
Вона на мить замовкла і закінчила свою думку:
Тобто до всього!
Ольга спостерігала за таким знайомим і водночас чужим містом. У неї склалося враження, що у Львові стало менше українства, ніж його було за Австрії, хоч і тоді було годі зустріти хоч якусь вивіску рідною мовою, лише німецькі, польські й жидівські. Тепер же лишилися самі польські вивіски. Можливо, десь на бічних вуличках і зустрічаються жидівські написи, але навряд чи українські. Львів перестав бути містом для українців, як того і хотіли у Варшаві.
Вгадавши думки сестри, Северин нахилився і тихо сказав:
Завтра познайомлю тебе з однією людиною. Хотів сьогодні, але тобі треба відпочити з дороги.
Ольга зовсім не здивувалася таким словам брата, тільки кивнула головою. Зрештою, не лише для прожиття на батьківщині вона повернулася до Львова.
Людиною, яка наступного дня постукала у двері квартири на тихій тінистій вулиці, був студент правничого факультету Львівського таємного українського університету Антін Крезуб. Мало хто у Львові знав, що під цим іменем ховається колишній сотник УСС і Армії УНР, а тепер керівник відділу розвідки Начальної команди УВО Осип Думін. Перед тим як постукати у двері, молодий чоловік почекав, поки Стефанія Савицька піде на роботу, залишивши Ольгу Басараб саму. Тій поки що спішити було нікуди.
Ви до мене? запитала Ольга, побачивши у дверях незнайомого худорлявого чоловіка.
Так, пані Ольго! Наш спільний знайомий Петро Бакович наполегливо рекомендував з вами зустрітися, відповів невідомий. Я просто не міг відмовити моєму бойовому товаришеві!
Ольга зрозуміла, що це не звичайний візит ввічливості, тому пропустила гостя у квартиру. Вона провела до кімнати, котру їй відвела Стефа і де вона жила протягом трьох років.
Прошу сідати! запросила Ольга і, коли невідомий вмостився у кріслі, поцікавилася: З ким маю честь?