Доки вдарив третій дзвінок, дихання в мене збільшилося на 10, а пульс на 2030 за хвилину.
Я, знаючи з медицини, що в моєму розпорядженні для дихання й для пульсу ще є одиниць по 10, особливо не хвилювався
* * *Бам! Бам! Бам!..
Сіп!
Ох! (це я так.)
Бо відкинуло мене назад на чийсь поперек і поклало мою потилицю в задньої сусідки якраз на те місце, де поперек у неї переходить у «далі».
Там я й прикипів
А передня сусідка швиденько гупнула мені на те місце, де мої груди переходять у «далі» Сіла та ще й (хай їй легенько ікнеться!) крутонулася разів зо два умощувалась.
Звідси й «ох!».
«Прощавай, подумав, Харків!»
* * *Пахло потом Пахло молоком (коровячим) Пахло Та чим тільки не пахло?!
Різні на світі запахи бувають! казав мені колись один хороший чоловяга, Кіндрат, що свого часу «з горілки» вмер.
І таки правду казав.
Бо справді: «Різні на світі запахи бувають»
Особливо в вагоні й особливо коли відпочивати журналіст їде.
Весняні запахи
Сиділа на «грудях моїх», мабуть, середнячка. Бо куркульки я не витримав би, а від незаможниці було б, напевно, легше.
Я потихеньку стогнав, ніжно пригортаючись обличчям до попереку задньої сусідки, а середнячка, сидячи на моїм власнім животі, голосно лускала насіння.
А за вікном жита красувалися, пшениці наливалися, голубіло волошками по житах, зозулило лагідно по лісах
А за вікном сріблом у сояшних батогах жайворонило А за вікном:
немає меж і де кінці,
що ставили б сонцям семестри
у голубому молоці?
Так то ж за вікном!
А до вікна (аж подумати страшно!) ще попереків з пятнадцять і пудів шістдесят живої жіночої ваги, не рахуючи коромисел і глечиків з кошиками!..
* * *Оця моя «смичка з селянством» тривала три прольоти.
Увесь час я згадував чиїсь дуже мудрі слова:
«До селянства слід підходити вміючи, інакше замість смички казна-що матимемо».
Праведні слова. Іменно «підходити» й іменно «вміючи».
А я «підліг під селянство», і, треба вам сказати, підліг дуже незручно й дуже не вміючи.
І замість «смички» получилось саме «ох!».
* * *Через три прольоти останній «мазок» широкою основою по моєму череву, останній «гуцик», а за ними моє, щасливе вже й радісне, останнє «ох»
З мене встали
Війнуло спідницями
Чиїсь стрункі молоді ноги притьмом стрибонули з верхньої полиці на мою печінку.
Щось ухопило мене за голову й з криком: «Дивись!
А я думала глечик!» кинуло.
Я заплющив очі. І мені так яскраво уявилось, ніби я лежу в південноамериканських преріях, а наді мною вихором смалить табун наляканих тигром бізонів
Потім уже я й жита бачив, і волошки мені голубіли, покивуючи синенькими шапочками, й поля всміхалися:
«Що, мовляв, проїхався?!»
«Чого ви, думаю, смієтесь?! Ну, проїхався! Так що ж?! Ви всміхаєтесь!.. А хіба з вами такого не траплялося?! Хіба не про вас співається:
Ой поля, ви, поля,
Мати рідна земля
Скільки крові і сліз
По вас вітер розніс
А в мене ще крові не було Та й сліз не помітив Так тільки боліло».
* * *Мерефа Єзерська Бірки
У вагоні я та ще дідок один, що весь час пильно на мене дивиться. Бачу, що хоче забалакати.
Нарешті наважився:
А як ви гадаєте без віри жити можна?
Я думав про свою печінку, про англійський ультиматум, про те, чи побільшать на липень ставки.
Можна! буркнув.
Дідок одсунувся й заспівав:
Возбранний уєводі побідительная.
Безпалівка!
Фініш, значить!
А від Безпалівки ви ж знаєте й до Пасік уже недалечко. Так як устанете з потяга, так зразу ліворуч понад колією трохи, а потім убік навскоси, по дорозі на Гомільшу.
Гомільшу знаєте?
Ні?
Хіба не знаєте? Це по дорозі на Пасіки! Поміж нивами зеленими дорога простяглась. Ідете, а праворуч ниви й ліворуч ниви
Коли не знаєте дороги, ідіть за підводою, що везе ваші речі.
Так і дійдете.
Ось уже й Пасіки недалечко
От і школа
Тр-р-р-р!..
Приїхали
«Головполітосвіта»
У місті та установа, що «Головполітосвітою» зветься, так цілі апартаменти величезні займає, з кабінетами, з залами, з канцеляріями, з музкомами, текомами й іншими всілякими «комами».
А на селі цяя справа значно простіша. Портативніша, сказать би.