Як я ставлюсь до теперішніх літературних організацій?
Ставлюся. Ставлюся я до «Вапліте»{19}, до «Плугу», до «ВУСПП»{20}, до «Молодняка»{21}, до «Марсу»{22}, до «Неокласиків»{23}, до «Бумерангу» (чи як він там зветься). До всіх ставлюся.
Ех, дорогі мої товариші! Був колись на світі один мудрий філософ. Звали його Йосипом, а по батькові й на прізвище не знаю, як там він був.
Так отой мудрий філософ Йосип казав колись:
«Мотузочка? Давай сюди й мотузочку! В дорозі все в пригоді стане».
Із теперішніх письменників більше від усіх я люблю Хвильового{24} й Досвітнього{25}.
Якби ви знали, які це прекрасні письменники! Як з ними хорошо на полюванні!
Коли ранок, коли над лиманом срібний туман устає, коли сидиш у ямці й очі твої плавають у тумані, вишукуючи десь аж он там чорну крапку з чиряти або з крижня.
Ах!
А праворуч од тебе Хвильовий, а ліворуч од тебе Досвітній. Як їх не любить?!
І коли вони, ні Хвильовий, ні Досвітній, ніколи не говорять про літературу.
А решта всі хороші письменники, так тільки ж вони весь час про літературу і стрілять не вміють.
Я й їх люблю, тільки менше.
Із старих письменників мені подобаються: Нестор Літописець{26} та Остромир{27}.
Як ставлюся до театрів? Я їх люблю. Я люблю березільців, франківців, одещан, заньківчан{28} Я всіх люблю. Я навіть оперу українську люблю. Слово честі. І якби, приміром, оперові директори любили свої опери так, як я їх люблю, у нас би, не вважаючи на те, що так багато в нас є оперових директорів і відділ мистецтв, у нас би, їй-богу, була українська опера. Бо я знаю, що театр це велике знаряддя, а коли він велике знаряддя, то треба дуже великого на директорів знаряддя, щоб театр був великим знаряддям.
Із тварин найбільше люблю кіз. Із комах осу. Найулюбленіший колір жовто-бурий. Запах фіалка. Із квіток найбільше люблю фуксію. Котів люблю за хвіст тягати. Із страв найсмачніша смажена картопля, щоб хрумтіла на зубах. Жінок люблю стрижених і голених, і щоб у чоботях. У Бога перестав вірити через два дні після того, як було приказано, що Бога нема.
Крім усього цього, я член МОПРу{29}, Авіохему{30}, «Геть неписьменність»{31}, товариства «Змичка»{32} і літературного клубу ім. Вас. Блакитного{33}. Жонатий.
Це все для психології творчості!
Якось я запитав у свого сина:
Вячку! Чим ти будеш, як виростеш?..
Людиною буду!
Я й подумав:
«А й правда. Хай буде людиною. Не письменником, а людиною. Йому це легше тепер зробити, ніж нам колись було. Він барині ручки не цілуватиме, і нема біля нього картоплиння та бурянів. Нема де замислюватись».
Занотував я отут найголовніші моменти з свого життя та найголовніші риси моєї вдачі й світовідчування, що лягли в основу моєї літературної роботи. Як лягли? А вам що до того? Лягли хай лежать. Не займайте їх.
Як бачите, лінія в моєму літературному житті була правильна. Що, робота ні к лихій годині не годиться? То нічого: аби була лінія правильна.
Р. S. Чому я поспішав так із своєю автобіографією? Через віщо сам я оце її випускаю в світ? Та дуже просто. Я ж не певний, що, як дуба вріжу, хтось візьметься за мою біографію А так сам зробиш, знатимеш уже напевно, що вдячні нащадки ніколи тебе не забудуть.
1516 березня 1927 р.,
Харків
Вишневі усмішки
Чудáка, їй-богу!{34}
Іноді мале туди стромляє свою пичку, куди йому зовсім не слід.
І що мене за дитинства цікавило, так аж тепер оце чудно.
І гуси було пасеш, і додому прийдеш, спати тебе мати покладе, а в тебе в голові, мов свердлом, та думка так і крутить, так і вертить.
А про що?
Я все думав, я все гадав: «Чи є в попа штани?»
І як зустрінеш було де попа нашого, то так руки сверблять, ну до того сверблять підбігти, підняти рясу та хоч одним оком глянути, чи він у штанях.
Було прийдеш до матері:
Мамо!
Га?
Ци в насого попа стани є?
Дурний!
Так аж сльози на очах забринять.
Тут аж пече, ну аж-аж-аж дізнатися хочеться, а вони:
Дурний!
Ну, хай дурний, хай!
Але ж хочу знати! Хочу та й квит!