Ми сьогодні під час Літургії висвятимо чотирьох нових дияконів. За допомогою цього Таїнства Священства ці молоді хлопці ще глибше зєднаються з єдиним святим Ісусом Христом, силою і діянням Святого Духа. Зміст їхнього дияконського служіння бути іконою Христа-Слуги. Адже Бог прийшов до нас нам служити. Поняття «дияконія» означає «служіння». Церква сьогодні хоче, щоб у рік Дияконії, в останній рік підготовки до Тисячодвадцятип'ятиріччя Хрещення Русі-України, цей заклик до служіння один одному в родині, у суспільстві, у Церкві вийшов на перше місце, як заклик до християнської та людської досконалості.
«Якщо ваша побожність не перевершить побожності фарисеїв і книжників не увійдете в Царство Небесне!» каже Ісус Христос до своїх учнів. Я невипадково хотів цей акт свячення здійснити у Львівській духовній семінарії. Прагну, щоб він став закликом для семінаристів не шукати зовнішньої вигідної життєвої позиції, а йти за нами. Виходьте далеко за межі Галичини, де є сотні тисяч ваших братів і сестер, котрі чекають, щоб їм збудували церкву і призначили доброго священника, аби їх навчив того, як тепер бути людьми; аби поєднав їх із єдиним святим Ісусом Христом, своїм словом і служінням; аби ми, український народ, після тисяча двадцяти пяти років християнства були далі віруючими людьми.
Нехай постать цього митаря-каяника буде для нас всіх прикладом того, що кожен, хто вивищується, буде принижений, а хто в покорі схилиться з Христом, виправданий. Памятайте, що царювати з Ісусом Христом означає служити з Ним.
Неділя Блудного сина
м. Київ, Патріарший собор Воскресіння Христового, 3 березня 2013 року
Лк. 15, 1132Преосвященний владико Йосипе!
Всечесні отці!
Преподобні брати і сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!
У Святому Письмі ми часто натрапляємо на один глибокий символ, який розповідає нам про Бога, Боже око. Думаю, багато з вас бачили той знак Божого ока у трикутнику, який споглядає на Всесвіт. З одного боку, цей символ означає неустанне чування і Божий захист над праведником, а з іншого проникне, глибинне бачення всього створеного, зокрема людського серця. Псалом 139 каже нам: «Боже, Ти знаєш мене, коли сиджу і встаю я. Ти знаєш глибину мого серця. Пронизай мене Твоїм оком. Якщо я є на неправдивій дорозі, скеруй мене на путь істини». Можливо, цей символ Божого батьківського ока, яке все пронизує, є гарним вступом для нас у цю неділю, для нас, які слухаємо притчу про блудного сина.
У цій притчі є три дійові особи: батько, молодший і старший сини, кожен зі своєю історією. Але сьогодні я б хотів запросити всіх вас приглянутися до батька, через образ якого Ісус Христос хоче розповісти нам про те, ким є наш Бог Отець, ким Він є для своїх дітей, для кожного з нас.
Батько у цій притчі характеризується трьома рисами. Перша риса він дивиться і бачить. Чоловік бачить своїх дітей, які ростуть коло нього, він знає їхні бажання, «бачить» свого сина навіть тоді, коли той є далеко. Каже Євангеліє, що батько першим його побачив здалека, як той обірваний, з порожніми руками, з понурою головою вертався додому.
Що ж той батько бачить у своїх дітях? Він бачить споживацьке ставлення до себе, бо так стається, що синам (і старшому, і молодшому) в певний час тато вже став непотрібний, їм лише потрібне його майно. Часто і наше ставлення до Бога та інших людей стає споживацьким. Всевидяче Боже око, яке дивиться сьогодні на нас, мабуть, простежує те саме. Ми так звикли використовувати одне одного: діти батьків, батьки дітей, влада своїх громадян, що часом інакше не вміємо ставитися до інших. І така споживацька позиція, коли особа для нас начебто знецінюється, важливим є лише її спадок, майно, те, що ми можемо від неї отримати, спричиняє взаємне віддалення. Тут ідеться не тільки про фізичний простір: можна жити разом в одному домі, а бути далеко одне від одного.
Друга риса батька це його милосердя, яке найбільше виявляється під час його зустрічі із сином. Євангелист Лука розповідає, що коли батько побачив свого сина, він над ним змилосердився. Але це є не тільки якесь почуття. Тут Лука вживає грецьке слово «еспланхністе». Це означає, що все батькове нутро стрепенулося, кинулося до сина, бо для батька важливо не те, що він має, а його син, найдорожчий скарб і найбільше багатство.
А третя риса цього батька, яка проявляється наприкінці притчі, це радість. Батько сумував не за втраченим майном, а за втраченим сином. І коли хлопець повертається батько тішиться, наказує вчинити великий бенкет, бо його син був пропав і знайшовся, був мертвий і ожив.