Професоре, вигукнула Юля, нехай розсудить нашу суперечку ось ця аудиторія! це була її хвилина слави, яка знову зірвала гучні оплески і вигуки однокурсників.
У Нестора відлягло від серця. Його принцеса не хвилювалася, вона була впевненою в собі, а це означало, що можна не хвилюватися і йому. І якщо ще кілька хвилин тому він не усвідомлював, які почуття має до цієї цієї дівчини, і не розумів, що ж із ним відбувається, то зараз стріли Амура простромили серце хлопця остаточно. Він без жодних сумнівів закохався в неї, тому був готовий заради неї на все! Його навіть не стримувало те, що вони майже незнайомі, що вона донька багатих батьків, і взагалі не підпускає до себе таких, як він. Йому було байдуже! Він кохав! І нехай увесь світ згине, аби лиш бути біля цієї кароокої красуні. І якщо ще кілька хвилин тому він не міг знайти собі місця за столом, зараз він завмер, вчепившись поглядом в Юлю.
Професор спокійно спостерігав за аудиторією. Він був щасливим, що зміг зацікавити цих різних, часто байдужих молодих людей темою, яка переслідувала його майже усе доросле життя. Атлантида давня мрія професора, і він щоразу повертався до неї. Можна навіть сказати, що він любив її, хоча розумів, що це, скоріш за все, легенда. Він збирав докази, читав різні джерела і мріяв про експедицію у Чорному морі. Та йому все ніяк не вдавалося це реалізувати: то робота, то діти, то щось інше І ось зараз, цілком випадково і несподівано, він може отримати додатковий стимул поїхати туди, куди його так довго вабило життя! Звичайно, йому не вдасться покопатися на дні моря біля острова, бо це дуже дороге задоволення, але навіть побувати на острові це вже щось!
Ще чиновником Войцеховський фінансував видання книг про Чорноморський потоп, а тому знав величезну кількість гіпотез і доведених наукою фактів щодо невідомих широкій публіці подій у Чорному морі (чи ще навіть озері), які сягали, як то кажуть, сивої давнини. Одного разу він навіть намагався долучити до пошуків Атлантиди в Чорному морі керівників National Geographic!
А було це так. Якось до нього в кабінет завітали представники National Geographic, які потребували технічної допомоги для трансляції відеосигналу про дослідження дна північної частини Чорного моря в один із американських університетів. Як виявилося, експедиції National Geographic часто фінансуються західними університетами. Натомість університети вимагають, щоб дослідники давали доступ до оперативного відео про хід експедиції. Це дуже вигідна співпраця: учені отримують кошти на дослідження, а університети мають доступ до ексклюзивних оперативних матеріалів про ці експедиції. На той час вчені National Geographic не могли знайти в Україні обладнання, яке б дало змогу забезпечити стабільну передачу телесигналу з морського судна на супутникові платформи. Войцеховський знайшов такий стабілізатор аж у Туреччині і, пригощаючи гостей чаєм, почав розповідати свою версію місця знаходження Атлантиди. Гості так зацікавилися розповіддю Войцеховського, що замість тридцяти хвилин затрималися у Івана Андрійовича на пять годин! Для Войцеховського це було справжньою гордістю, адже він зацікавив своєю версією вчених з National Geographic, і це було круто!
Іван Андрійович завжди з болем говорив, що світовій науці байдуже до України. Вчені сформували собі картину світу і дотримувалися цієї догми, незважаючи ані на нові відкриття, ані на нові беззаперечні докази, ані на можливості нових технологій у вивченні минулого. Складалося враження, що більш могутні країни спочатку написали її під себе, а потім нікого не підпускали до її зміни. І хоча написана історія не завжди правдиво відображала минуле, усе нове в історії чи археології, що могло порушити досягнуту вченими історичну константу, відкидалося і заперечувалося. Але Іван Андрійович не здавався! Ще раніше він почав видавати туристичні путівники, адже був переконаний: якщо Україна не цікава світовій науці зараз, то вона стане цікавою тоді, коли звичайні мандрівники і туристи дізнаватимуться про неї більше, саме тоді усі зможуть гідно оцінити історичне минуле нашої батьківщини.
У цих путівниках Іван Андрійович розмістив хронологічну таблицю, яка давала змогу зіставити події на території сучасної України з ключовими подіями у світі. Так, читач міг зрозуміти, що коли у 1037 році у Києві було побудовано Софіївський собор, то, для прикладу, на Британських островах король Гарольд І обєднав під своєю владою всю Англію. І в цей же рік помирає відомий арабський лікар і філософ Ібн Сіна (Авіценна). Такими паралелями Іван Андрійович намагався включити історичні події, які відбувалися на території сучасної України, у контекст світової історії хоча б на публіцистичному рівні. Та цього, звичайно, не знала ні Юля, ні інші студенти