Спартак!!! Та тьху на тебе!.. Та типун тобі на язик, що ти таке верзеш??? обуренню Веніаміна Матвійовича не було меж. Ти б хоч головою думав, перш ніж політичні анекдоти розповідати
Я, між іншим, подумав, мовив хлопець спокійно. Просто я терпіти не можу, коли мене Спариком називають. Так само ви до тремтіння в колінках боїтеся, коли при вас політичні анекдоти розповідають. А хочете про пенсію товариша Підгорного[5] поговоримо, чи теж боїтеся?
Так, боюся!!! Бо ти ще надто малий і дурний, ти ще не знаєш!..
Все я знаю, Веніаміне Матвійовичу, не переживайте. Просто вас треба було якось зупинити. Ну, то я й зупинив як міг І ви мене негайно Спартаком назвали, як мені й подобається. А тепер давайте тазик, чи що?..
Дурнику, я ж по-доброму, а ти!..
І я по-доброму.
Ну, диви мені
Веніамін Матвійович сходив на кухню, заліз на табуретку, зняв зі стіни знаменитий артефакт, що висів на цвяху майже попід стелею, та виніс хлопцеві, що спокійно чекав у передпокої.
Мама спочатку абрикоси варити збирається, а потім ще й аличу, мовив Спартак, приймаючи дорогоцінний предмет їхніх сперечань. Почому вона купувала точно не знаю. А цукор-пісок я приніс, то по сімдесят вісім копійок за пачку, як завжди.
Та годі вже тобі! Не цікавить мене все це, відчепися.
Ех-х-х!.. Я ж казав, що вам просто нудно самому вдома, отож і відволікаєте мене. А мама Гатя між тим чекає.
От поскаржусь твоїй мамі, що ти про політику патякаєш!..
Вас же треба було зупинити, знизав плечима Спартак.
Та йди вже собі, неси тазик мамці!.. махнув на нього рукою вкрай роздратований сусіда. Хто там розбере, що тебе насправді цікавить і про що з тобою можна поговорити?..
Можна.
Що-що?
Тепер у голосі Веніаміна Матвійовича прозвучало щире здивування.
Зі мною можна поговорити про те, що мене цікавить.
І що ж це, наприклад?..
Наприклад, як ви вважаєте, чи може вийти з мене письменник?
Хто-хто?!
Письменник. Людина, яка літературні твори пише.
Тепер Веніамін Матвійович лише очима мовчки кліпав, геть розгубившись. Сказати, що запитання сусідського хлопчика його здивувало, це нічого не сказати!.. Ну так, вміє він ошелешити, вміє.
То вийде чи ні?..
Якщо з тебе хтось і вийде, то лише «стукач», який пише доноси «конторським», нарешті зібрався з думками Веніамін Матвійович.
А якщо серйозно?
Якщо серйозно Кгм-м-м Умгу сусіда переступив з ноги на ногу, пожував губами. Якщо серйозно, то письменник повинен, насамперед, багато читати. А ти що зараз читаєш, піонере юний, голова чавунна?! «Казки народів СРСР» з картинками чи щось серйозніше?
Зараз я на середині другого тому «Графа Монте-Кристо», якщо вас це й справді цікавить. А далі хочу взятися за «Гойю» Фейхтвангера.
Що-що?! Ти в якому класі, піонере юний?..
У сьомому. Тільки не треба мене «головою чавунною» обзивати, бо я знов про політику почну.
Веніамін Матвійович проковтнув грудку, що застрягла в горлянці. Далі спробував пригадати, що він читав у далекому повоєнному дитинстві, коли сам навчався у сьомому класі. «Граф Монте-Кристо» і «Гойя» Ото піонери пішли!.. Але що ж йому відповісти?! Гм-м-м
Не вийде з тебе письменника, нарешті виніс вердикт сусіда. Надто багато ти язиком ляпаєш, а такі патякала, як ти, довго не живуть.
Це те, що ви можете мені сказати?
Так, це саме воно. А тепер неси тазик своїй мамуні, патякало.
Дякую, мовив хлопець. Але перш ніж переступити поріг квартири Різберґів, озирнувся до Веніаміна Матвійовича і загадково посміхнувся.
* * *Справді, додому Спартак повертався задоволений. Зовсім не через те, що сусіда так і не дізнався про його головну таємницю. Не дізнався, що зразковий піонер і круглий відмінник-семикласник уже не один рік потроху збирає і запамятовує розповіді дорослих про Куренівську трагедію. У порівнянні із цим загальновідомі політичні анедоти видавалися дрібними «квіточками», отож про це не знав загалом ніхто в усьому світі.
Однак Веніамін Матвійович хоч як намагався дуркувати у притаманному йому стилі, та все ж сказав Спартакові дуже важливу річ: «Не вийде з тебе письменника. Такі патякала, як ти, довго не живуть». Почувши це, хлопець одразу ж запосміхався, бо згадав рядки з відомої пісні Висоцького:
И нож в него! Но счастлив он висеть на острие,
Зарезанный за то, что был опасен!..
І бажав сусіда того чи не бажав, але тим самим відповів на запитання, що стояло руба перед Спартаком щонайменше протягом півроку. Все почалося на його день народження 4 січня. Оскільки їхня сусідка вийшла заміж, перетворилася на Клару Мусіївну Алфьорову-Габель та переїхала жити до свого шляхетного чоловіка з «мужицького» Подолу на «панський» Печерськ, Спартак дістав можливість уперше в житті збирати в окремій тепер квартирі яку завгодно кількість друзів. І все це під чудовою ялиночкою