Біда станеться через усе це. Ох, і станеться ж якась біда!.. Як не крути, а тепер цієї біди вже нічого не відверне.
Середня школа 17, Київ, ніч з 21-го на 22 червня 1980 року
Ну і що ти там приніс?
«Портяночки»[26] нуль-сім.
А що, горілку слабó було заради друзів?..
Нічого не слабó. Я б для вас!.. Особливо для тебе, Валерко.
Ну, то в чім же річ?!
Та нам ще ж до ранку гуляти! А я не хочу, щоб хтось із нас виконав гасло лісорубів і «врізав дуба раніше строку».
Ач жартівник!.. Ніхто не «вріже дуба» від ста сімдесяти грамів.
Я ж фігурально!.. Коротше, хлопці: приходьте до мене додому в понеділок, тоді буде вам усе: і горілка, й закусь. Гарантую!
Як сьогодні?
Валерко, сьогодні я всього лише обіцяв за золоту медаль виставитися отож і виставляюся. Але так, щоб вчителі нічого не пронюхали.
Пхе! «Портяночкою» Чого ти боїшся? Нам вже атестати на руки видали, тепер ніхто нічого
Усе ще може бути, повір мені й потерпи лише одну добу.
Знаєш, випускний вечір буває раз у житті!..
Отож я й хочу, щоб у нас все пройшло добре. А в понеділок буде далі.
Гаразд, Валерко, давай не дивитися в зуби дарованому коню, втрутився Марек. Якщо Спартак сказав, що в понеділок буде продовження, отже, буде. Я його на кілька років довше знаю, ніж ти.
Отже, вирішено?
Отже, вирішено.
Ну добре, давай вже свою «портяночку».
Спартак розстібнув жилетку, запустив руки за спину й витягнув з-за брючного ременя 0,7-літрову пляшку «Приморського» портвейну.
Гм-м-м А ззовні й не здогадаєшся, що у тебе за спиною.
Це мене тато навчив ховати, посміхнувся Спартак. Каже, що роботяги так пляшки навіть через заводську прохідну носять. Та от вам: я щойно з директрисою ніс до носу зіштовхнувся, й вона нічого не запідозрила!
Ну ти й конспіратор. А штопор?..
Штопор за Мареком. Приніс?..
Марян витягнув з кишені брюк складаний ножик:
Ось, відкорковуйте. Тільки чим ми «полірнемося»?
Бовтушкою, Валерка витягнув з внутрішньої піджачної кишені 100-грамовий коньячний «мерзавчик», заповнений жовтавою рідиною.
І що воно таке?
Олія з яєчними жовками, сіллю й перцем.
А подіє?..
Мій тато принципово не пє, але колись літав з екіпажем пяничок. То вони отакою бовтушкою полірувалися. Нібито допомагало, а у пілотів знаєш до чого з алкоголем суворо? Отож-бо!
Гаразд, давай.
Відкоркували портвейн, пустивши пляшку по колу, видудлили досуху, потім «полірнулися» бовтушкою, викинули порожню тару в кущі бузку, що кучерявилися попід стіною школи. З кущів долинув дзенькіт.
О-о-о, не ми перші відсвяткували випускний! посміхнувся Спартак.
А ти як думав? Звісно, не ми перші!.. кивнув Марян і додав: Медальку покажеш нарешті, га?.. Ну, давай, не жмотничай.
Та зрозумій же: мою медаль тато додому забрав. Сказав, що я її неодмінно загублю, а він натомість виріже для нагороди рамочку з оргскла. І всім показуватиме, що я за школу заслужив.
Ну так, у мене мама теж атестат додому забрала, кивнув Марян.
І у мене, підтакнув Валерка. Мої батьки такі щасливі, що атестат пятибальний Особливо тато. Хоча й мама також пишається.
Усі троє щасливо розсміялися, і Спартак мовив:
Ех, хлопці, до чого ж я щасливий, що маю таких вірних друзів, як ви!.. Бо без вас не бачити б мені медалі, як своїх вух без дзеркала.
* * *Це була чистісінька правда. Адже коли на юнака, немов сніг на голову, звалилася повістка з РВК, коли його ушпиталили та почали тричі на день рясно заливати очі атропіном, у першу ж добу перебування в лікарні його навістив не хто інший, як Валерка. У принципі, нічого дивного в цьому не було: вони обидва по черзі зазнали моральної травми від однієї дівчини, від «героїні труда» а це, погодьтеся, неабияк зближує
Отже, вкрай засмучений Спартак поскаржився, що мама з татом у відчаї, однак проти військкомату піти не можуть. Мама лише пообіцяла поїхати до Володимирського собору й поставити Богові свічку за те, щоб якось викрутитися з цього лиха Але ж як?! Також розповів, що через клятий атропін він не здатен терпіти не те що денне світло, а навіть увімкнену настільну лампу бо очі ріже жахливо, немовби їх труть наждачкою. І як же при цьому готуватися до іспитів?..
А сонячні окуляри не пробував? поцікавився Валерка.
Пробував. Ввечері допомагає ще сяк-так, але не вдень в оцій палаті. Вдень тільки повязка, юнак торкнувся хустки на очах. Ти ж зрозумій: сонячні окуляри допомогли б, якби атропін мені закапали єдиноразово. А тут тричі на день А що буде після тижня, уявляєш?!