Олена Олексіївна Литовченко - Книга Розчарування. 19771990 стр 12.

Шрифт
Фон

Дізнавшись про спалення дебютного рукопису свого любого хлопчика, мама Гатя на пару хвилин відірвалася від мідного тазика, в якому саме закипало бурштиново-прозоре абрикосове варення, ніжно поцілувала сина в чоло й мовила:

 Молодець, мій хлопчику! Хоча ти міг би дати мамі почитати своє творіння, перш ніж спалювати, однак у цілому ти вчинив правильно. Молодчинка! Ну її, ту літературу, до біса. Простішим треба бути. Простішим і скромнішим А літературою цією клятою нехай займаються всякі шлепери, як той наш родич Додік Ґрінбаум. Ото вже точно кажуть: «Шмок[8] Додя в нашому взводі»,  це саме про таких, як він!..

Кабінет технічного директора  головного інженера Виробничого обєднання «Донецьквугілля», Донецьк, жовтень 1977 року

 Дозвольте, Миколо Сафоновичу?

Не встаючи з місця, господар кабінету подивився на візитера з погано прихованим незадоволенням і доволі сухо мовив:

 А чого це ви до мене в гості проситесь? Ми видобуваємо вугілля глибоко, проте ви «копаєте» ще глибше Отож це не вам до мене, а мені до вас ходити в гості треба, як до рекордсменів з глибини «копання» в душах.

 Ну-у-у, знаєте  абсолютно сірий, нічим особливим не прикметний чоловічок, який завмер на порозі, на мить скривив губи, імітуючи посмішку, й сказав:  Це вже як коли виходить. Іноді ви до нас, а іноді й ми до вас!.. Як для справи краще, так ми і робимо, вірно?

 До речі, про справи!

Сургай кинув зосереджений погляд на годинник, що стояв ліворуч на столі, звірив час з наручним годинником і зауважив:

 У мене, на жаль, не надто багато часу, бо за сорок пять хвилин «генерал»[9] збирає нараду, а я все ж таки головний інженер

 О-о-о, Миколо Сафоновичу! Сорок пять хвилин  це ж цілий урок у школі. За сорок пять хвилин діти встигають вивчити

 Вибачайте, але у мене на контролі справи значно важливіші від тих, з якими стикаються школярі.

 У такому разі переходжу до справи.

Якщо досі неприкметний чоловічок тупцяв на порозі, то тепер без всякого запрошення та інших церемоній широким кроком наблизився майже підбіг до столу головного інженера і повідомив скоромовкою:

 Миколо Сафоновичу, від вас вимагається зовсім небагато. Лише коротка характеристика на того, з дозволу сказати, антирадянця, про якого ми говорили лише позавчора

 Це про Стуса, чи що?..

 Тихіше, Миколо Сафоновичу, прошу тихіше! Раптом нас почують

 Хто почує?!  щиро здивувався Сургай.  Тільки ваші люди й почують, оскільки слухають нас саме вони.

 Миколо Сафоновичу, ну, не треба!..

 А що ви мені зробите?! В шахту відправите?! Пхе!.. Та я там і так щодня буваю, знайшли чим лякати.

 Нагадаю, що ви буваєте там як техдиректор і головний інженер. Натомість рубати вугілля, як простий трудар як усі прості трударі-шахтарі!.. Ох, навряд ви цього захочете, ох, навряд чи!..

 Ви обіцяли коротко,  нагадав Сургай.

 То напишіть характеристику, яку ми просимо, і я вмить зникну.

 Повторюю, я з цим чоловіком ніколи не зустрічався. То як же можна характеризувати незнайомця?!

 Можна просто поганими словами,  мовив візитер з незворушним виглядом,  а можна і найгіршими, не гублячись у виразах. По-шахтарськи.

 Послухайте ще раз уважно

Сургай глибоко вдихнув, потім видихнув і продовжив:

 Ви казали, що цей самий Стус Василь Семенович у шістдесят першому  шістдесят третьому роках спочатку викладав українську мову та літературу в якійсь там горлівській середній школі?

 Казав.

 А потім працював підземним плитовим на шахті «Октябрьська»?

 Саме так.

 Ну, а я в ці роки був директором шахти «Восточная», а саме в шістдесят третьому році мене перевели директором на «Мушкетовську-Заперевальну». Отож «Октябрська» тут зовсім ні до чого

 Але ж «Октябрська» шахта в Донецьку! А ви тепер, вважайте, друга посадова особа у Виробничому обєднанні «Донецьквугілля»

 І тим не менш я не писатиму ані рядка про того, кого в очі не бачив!

 Миколо Сафоновичу, ну, не треба!..

 Що ви маєте на увазі?

 Відмовок цих не треба. Ви Ісуса Христа в очі не бачили, тим не менш вважали за можливе від його імені людей лякати.

Привалившись грудьми до стільниці, Сургай схилив якнайнижче голову й різко видихнув. І треба ж такому статися, щоб йому і досі пригадували ту давню історію дурнуватого розіграшу Варьки-Соньки!..

Ваша оценка очень важна

0
Шрифт
Фон

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке

Скачать книгу

Если нет возможности читать онлайн, скачайте книгу файлом для электронной книжки и читайте офлайн.

fb2.zip txt txt.zip rtf.zip a4.pdf a6.pdf mobi.prc epub ios.epub fb3

Популярные книги автора