А ще мене серйозно розчаровує в житті читання. Щовечора я вибираюся з ліжка, щоб почати день з чого? Не з книги. І навіть не з «Ґазетт». Ні. З двох-трьох годин за читанням брехливої бульварної газетки. Я починаю з кінця колонки на шпальті й поволі підіймаюся вгору до самісінького початку, де кожен матеріал повчально підсумовується великим кеглем. ЧОЛОВІК НАРОДИВ СОБАКУ. МОЛОДЕНЬКУ АКТОРКУ ЗҐВАЛТУВАВ ПТЕРОДАКТИЛЬ. Ґрета Ґарбо, читаю я, в наступному житті народилася кішкою. Щось химерне про близнюків. Незабаром вища нордична раса спуститься з крижаних космічних хмар і правитиме світом тисячу років. Ця всячина про Атлантиду. Здається нормальним, що моє чтиво мені доправляють сміттярі. Я затягую до себе сміттєві мішки а з величезних щелеп сміттєвозів відгонить промисловим насильством. І ось я сиджу, булькаю в склянку і просякаю цим дегенеративним непотребом. Нема на це ради. Усе вирішує Тод. Що відбувається?.. У світі тобто? І про це я нічого не знаю. За винятком тих моментів, коли Тод відволікається від кросворду для спритників у «Ґазетт». Здебільшого я поїдаю очима всячину, як-от: «Антонім до малий (7 літер)» або «Не брудний (6 літер)». У вітальні є книжкова шафа. За запорошеним склом видно запорошені корінці, які стоять напоготові. Але ж ні. Натомість: КОХАННЯ НА ПЛУТОНІ. МАВПА КАЖЕ: Я ЖА ЖА ҐАБОР. СІАМСЬКІ ПЯТІРНІ!
З плином років додається ще дещо. Гадаю, доба Рейґана чудово вплинула на моральний стан Тода.
Я у прекрасній фізичній формі. Кісточки, коліна, спина і шия вже не болять постійно. До потрібного місця, наприклад до протилежного кутка кімнати, я дістаюсь тепер набагато швидше. Ви й оком не змигнете, а я вже там. У мене шляхетна постава. Ціпок я давно продав.
Ми з Тодом так пречудово почуваємося, що вступили до клубу і займаємося тенісом. Може, передчасно. Бо принаймні спершу в нас клята спина боліла. Вважаю, теніс досить тупа гра: пухнастий мячик відбивається від звичайної або дротової сітки біля краю корту, і ми вчотирьох гатимо по ньому, поки не виграє на мій погляд, цілком очікувано подавач. А поки що ми радо стрибаємо і віддихуємося. Перекидаємося жартами з приводу наших грижових бандажів і налокітників. «Пап», кажуть ракетки. Тод популярний, і хлопці тут його люблять. Не знаю, як Тод до них ставиться, тільки його залози кажуть мені, що він обійшовся б і без особливої уваги, і навіть узагалі без неї.
Здебільшого ми сидимо в клубі й граємо в карти. Там я можу побачити по настінному телевізору президента. Авжеж, літні люди, старизна з плямами на шкірі й фруктовим соком, кайфують із того президента: як він похмурніє, його обмовки, класне волосся. Тоду в клубі подобається, але є тут людина, якої він боїться і яку ненавидить. Цю людину звуть Арт черговий горилоподібний дідусь, який може вбити, плескаючи по спині, і має зичний голос, що наштовхує на думки про вторгнення і панування. Уперше навіть я перелякався. Арт доступився нашого столика, дав Тоду потиличника, трохи не скрутивши йому вязи, і вимовив неймовірно голосно:
Ти очима їх зїдаєш.
Справді? І що ж? перепитав Тод.
Той нагнувся ближче:
Тут є такі, що клюнуть на це, Френдлі, але ж я знаю, що тобі треба.
О, то все перебільшення.
Досі на них полюєш? прокричав Арт і покотив далі.
Щоразу, коли ми намагаємося непомітно проскочити повз столик Арта, настає пауза, а за нею шепіт на всю кімнату: «У Тода Френдлі дупа більша за сидіння на унітазі». Тоду це не подобається. Саме це йому не подобається.
Проте цими днями в мінімаркеті погляд Тода прилипає до тіл місцевих фройляйн, які тягнуть свої візки. Щиколотки, стегна, заглибинка біля ключиць, волосся До того ж зясувалося, що у Тода є чорна скринька зі світлинами жінок. Веселі старі шльондри у вечіркових сукнях і штанних костюмах бежевого кольору. Перевязані стрічечками листи, медальйони, символи кохання. Глибше у скриньці, де Тод нечасто порпається, жінки стають приємно молодшими і виставляються у шортах і купальниках. Якщо все це означає те, що я думаю, то і в мене нетерплячка. Мені терпець уривається. Не знаю, чи варто сказати, що товариство Тода мене втомлює. Ми повсякчас разом. Але така самотність йому шкодить. Він у повній ізоляції. Бо про мою присутність він не знає.
У нас постійно зявляються нові звички. Може, й погані, бо самотність усе-таки. Тод грішить наодинці Він приохотився до алкоголю й тютюну. Його день розпочинається з цих гріхів: скляночка червоного вина, сигара в задумі хіба це не шкодить? І ще одне. Без особливого захвату і без особливого успіху, наскільки я розумію, ми почали займатися сексом самі з собою. Це відбувається, якщо вдається, відразу після прокидання. Потім ми насилу зводимось на рівні ноги, підбираємо з підлоги одяг, сідаємо і булькаємо в склянку, задумливо пихкаємо сигарою і лу´паємо очима на бульварну пресу з огидними дурницями.