Вона квапливо вивільнила руки. Рауль аж скривився від образи. Мало чим жінка могла полоснути його гордощі сильніше, аніж такою зневажливою відмовою від його кохання. Так хіба що набридливе цуценя проганяють
Я хочу, щоб ви пішли, монсеньйоре. Те, що між нами було, інколи робило мене по-справжньому щасливою, та набагато частіше нещасною. Якщо я не прожену вас, то дозволю вам зруйнувати моє серце, репутацію та життя вщент. А я цього не хочу.
Хоча Рауль досі мовчав, крила носа його аж побіліли, видаючи гнів. Саме страх того, що його почуття, бажання, його самого можуть відкинути, як непотріб, змушував розривати будь-які стосунки першим. Він найменше чекав такого повороту подій від завжди покірної його волі Ізабелли. Його маленької Ізабо Адже жодного разу до цього дня вона не виказувала інших бажань за його власні. Спантеличений, ображений Рауль глухо запитав:
То це все, мадам? Ви проганяєте мене?
Вона квапливо кивнула, вже не в змозі стримувати сльози.
Усе Господи, все
Його високий лоб знову прорізала важка зморшка. Він на мить скамянів, хоча невимовний гнів спопеляв його зсередини. Він не хотів помічати ані її сліз, ані тремтіння в голосі. Всі його почуття, весь його біль, вся мука були в ньому самому.
Я хочу, щоб ви мене запамятали, мадам. Добре запамятали
Рауль рвучко ступив до дверей та замкнув їх на клямку. Потім схопив її обличчя обома руками. Ізабелла думала, що він хоче її поцілувати, і заплющила очі, проганяючи сльози.
Я завжди памятатиму вас прошепотіла вона. Присягаюсь, я завжди памятатиму вас
Та Рауль не мав наміру ані бути ніжним, ані дбайливим. Він рвонув обома руками червоне плаття від плечей до пояса та притис Ізабеллу до стіни, впившись губами в шию. Руки ковзнули нижче впевнено, зухвало, так наче знали її досконало. Тіло Ізабелли зрадливо занило, визнаючи його владу. Вона спершу обіперлася обома руками на нього, так наче хотіла відштовхнути, а вже за мить слухняно відпружилась, Рауль стис її міцно, мало не до синців, на межі пристрасті та грубощів, насправді не знаючи, куди подіти шал, що спопеляв його зсередини образою та бажанням. Він раптом знайшов задоволення в тому, щоб змусити Ізабеллу бути покірною кожному своєму поруху, геть не виказуючи ані крихти ніжності, змусити її прикусити собі губу до крові, аби лише не закричати, змусити її тіло із шалом віддатись на його удавано недбалі, брутальні пестощі, без жодного цілунка, без найменшого лагідного слова. Він знав, що деякі чоловіки віднаходять задоволення в тому, щоб жінка в ліжку була залякана, звязана чи навіть плакала. Вандом ніколи не належав до їх числа, проте зараз йому хотілося цілковитої покори, повного прийняття, так наче він хотів покарати її за образливі слова та зневагу. Він підібрав спідниці та ковзнув рукою між стегнами, геть не лагідно, не ніжно. Ізабелла зойкнула, стискаючи його долоню. Аж тут скамяніле напруження на його обличчі змінилося вдоволеною, дещо іронічною посмішкою:
То ви хочете мене, мадам
Вона лише зойкнула у відповідь, присунувшись дужче до нього, розвязуючи срібні китиці на комірі його білої лляної сорочки.
Ні, не так. Зараз як я хочу прошепотів Рауль їй на вухо, лоскочучи подихом маленькі пухкі пасма волосся, що не вкладались у коси.
І наступної миті жбурнув її на стіл обличчям так швидко, що вона ледве встигла зіпертися на руки. Потім задер спідницю та глухо наказав:
Ширше
На мить Ізабелла завмерла від раптової криці в його голосі та незнаної раніше брутальності. Якщо це гра то вона вперше злякалась, втративши будь-яке розуміння: чим все це закінчиться?
Ви добре почули мене, мадам? повторив Рауль, голос його став низьким, він захрипів.
Він схилився над нею, потім упав усією важкістю їй на спину й повторив у самісіньке вухо:
Ширше
Ізабелла послухалась Вони кохалися до цілковитої безтямності, аж поки знесилена, майже непритомна Ізабелла нарешті ледь чутно не відповіла на запитання Рауля те, що він так прагнув почути.
Тож кому ви належите, мадам?
Вам Тільки вам, монсеньйоре Назавжди
Тільки тоді він дозволив собі втратити контроль, зрештою дозволив собі повне задоволення. А тоді відпустив Ізабеллу.
Ізабелла сиділа на підлозі в розірваній сукні, зімятій брудній спідниці, не спроможна навіть пальцем поворухнути. На тонкій ніжній шиї, на плечах та запястках вже проступили синці, шкіра між стегнами нила, наче її подерли, а потім посипали сіллю, від найменшого напруження чи навіть згадки про те, що сталося, низ живота зводило болісно-солодкою судомою. Те, що між ними відбулося, важко було назвати коханням, проте і він, і вона отримали якесь приголомшливе болісне задоволення, утричі солодше та болючіше, бо вони розуміли, що то востаннє. У долоні Ізабелла затисла срібну китицю з коміра Раулевої сорочки, яку вирвала, не знаючи, куди подіти шал своїх рук. Вандом мовчки привів до ладу своє вбрання, плеснув собі в обличчя холодної води з глечика для вмивання, та, навіть не озирнувшись до своєї безтямної коханки, вийшов із покою Ізабелли.