А коли у мене буде дитя, монсеньйоре? якось запитала вона непевно, так наче боялась його розгнівати.
Від самої думки, що вона може завагітніти, Ізабеллі ставало страшно. Так страшно, що вона втрачала задоволення в його обіймах. Рауль нахмурився, дужче пристис її до себе, цілуючи волосся.
Не треба нам зараз із вами дитини, мадам Я потурбуюся про це
Ізабелла і гадки не мала, що він має на увазі. Дами в монастирі, особливо ті, що жили в обителі без постригу з волі родини, нерідко обмінювались досвідом, як запобігти небажаній вагітності: морські губки з оцтом, відвари селери та малинового листя, навіть радили звернутися до перевіреної знахарки, що жила під Туром. Казали, коли чоловік досвідчений та обережний, він знає, що робити, аби не сталося дитини. Рауль сам на себе розсердився, що геть не подумав про це. Він так хотів Ізабеллу, що забув про обережність, яку мав би виказати дбайливий уважний коханець. «А коли й буде дитина, відвезу її до Маршенуара та буду із нею скільки зможу. Хто посміє мені заборонити?». Його кохання до Ізабелли було первісно тілесним, зрощеним на бажанні, пристрасті та образі ідеальної придворної дами, що він сам собі вигадав. Спершу він не зауважував ані її характеру, ані амбіцій, ані волі. Та й як йому все те побачити, коли Ізабелла така лагідна? Коли від неї жодного разу він не почув ані відмови, ані заперечень, ані слова роздратування? Цілковита відданість, повна покірність, збентенження, радість від його присутності, доторків, обіймів та цілунків. Попри усвідомлення власної привабливості, попри усі любовні перемоги, що йому приписували при дворі, для Вандома насправді нестерпною була сама думка, що котрась дама може відштовхнути його чи покинути, тож він нерідко розривав стосунки сам, полишаючи спантеличену ображену жінку, яка до останнього була певна, що їхній роман тільки-но розпочався.
* * *Король Англії помирав у муках, проте стримував стогони та крики, наче був певен, що їх чують його вороги та радіють із того. Звична солдатська хвороба, підчеплена ще в облозі Мо, спершу здавалася дрібницею. Його величність мав достатньо впертості та гонору, аби не дозволяти недузі впливати на хід воєнних дій. Проте на початку серпня на шляху з Конь-сюр-Луар король Англії із прикрістю та роздратуванням мав визнати, що не зможе далі їхати верхи. Те, що він дозволив слугам перенести його на руках у ношах на очах у брата, племінників та свити, було для короля невимовною ганьбою. Він ніколи раніше не виказував прилюдно тілесної слабкості. Він був настільки нещадним до свого тіла та духу, що рано чи пізно вони мали б його зрадити. Зрадити у найнезручніший момент, напередодні повної перемоги, коли Франція майже впала на коліна та ладна була скоритися.
Уже в червоних оксамитних ношах король Англії, лежачи на подушках, дозволив собі відпружити мязи спини, що неймовірним зусиллям волі тримало його в сідельнику останні дні. Він мусив визнати, що почувається кепсько, сил майже немає, в голові паморочиться, а перед очима сіро-сріблясті плями. Він мусив бути чесним із собою це кінець. Коли королівський почет річкою прибув до Венсенського замку під Парижем, його величність вже цілковито скорився думці про неминучу швидку смерть.
Проте хвороба мордувала його висохле, раптово схудле тіло ще майже два тижні. Король був при тямі, він заборонив королеві Катрін наближатись до його покоїв. Чи то через страх зараження, чи то через цілковиту нестерпність їхніх стосунків. Жінка, яку він упокорив у шлюбну ніч, жінка, що принесла йому в посаг ціле королівство та дала спадкоємця. Жінка, яка мовчки піднімала сорочку та розсовувала ноги, спопеляючи його мовчазною ненавистю, зціпивши зуби та відвернувши погляд. Жінка, яка зараз, мабуть, рахує хвилини до того, як він сконає. Ні, він не хоче її тут, зараз, у своїй невимовній слабкості тіла, адже вона знала лише його силу.
Його відданий брат, Джон Бедфорд, увесь час був поруч. Король віддавав накази, підписував грамоти ще впевненою рукою, роздратовано роздавав стусани надто повільним джурам, диктував заповіт та встигав наставляти двох своїх племінників.
З дня на день король слабшав, рідина геть не трималась в його тілі, від постійних кривавих випорожнень у покої тримався важкий дух поля бою крові та споротих животів. Король помирав так, як прирікав помирати інших. Якийсь французький слуга недоречно зауважив, що така смерть кара Божа за гріхи. Сердегу повісили та ще живому випустили кишки. Челядь має тримати язика за зубами.