Ваша величносте!
Що знову? королева роздратовано звела дуже світлі тонкі брови, вона геть не звикла до заперечень.
Я я геть не тямлю у зашарівшись, дуже тихо сказала Ізабелла.
То навчіться якомога швидше, моя мила. При цьому дворі подібна нетямущість буде лише заважати. Якщо хочете до двору моєї доньки, то повертайтеся в Бурж. Там спокійно й лагідно, як у монастирі. Чоловіки, молодші за пятдесят років, там разів три на рік бувають, і то на великі свята.
Ваша величносте! зойкнула бідолашна Ізабелла, вона ніколи в житті не чула нічого більш зухвалого.
Королева, не соромлячись та не вагаючись, назвала ціну її повернення: лягти в те ліжко, в яке накажуть. Із посмішкою. Спершу це викликало природну відразу: раптову, сильну, до задухи. «Я мушу сказати моєму братові Жану Чи моєму сеньйору Краще вже повернутись до Фонтенвро», думала мадам де Вандом, сльози завмерли на її очах, вона кусала губи, щоб не розридатися просто в коридорі. Покійний граф де Вертю їй наказав ніколи не чинити проти честі та родинних інтересів. А королева хоче, аби вона стала шльондрою! На мить сердешна Ізабелла зупинилась біля вікна: внизу в саду, в зеленому лабіринті, вона побачила, як цілуються закохані. Здалеку вона не впізнала ані даму, ані шевалье, вони марно намагалися розійтись, проте знову повертались до поцілунків, тримаючи одне одного за руки. На дамі була яскрава атласна зелена сукня із рожевим підкладом, які зазвичай шиють для травневих прогулянок. Ізабелла задивилась на неї із заздрістю: на даму, колір її сукні, вже неможливий і недоступний для неї як удовиці, на рудоволосого невгамовного шевалье, що цілував їй руки, притягаючи до себе все дужче, геть не дбаючи про те, що він стоїть на колінах у світло-голубих шозах на молодій весняній траві «Мені пятнадцять років, мій чоловік помер Я втратила того, кого кохатиму завжди Я нікому не потрібна Невже я мушу решту життя провести в монастирі, не знаючи ані кохання, ані упадання, ані тих поцілунків на руках? У чорній сукні? А коли мені суджено прожити ще пятдесят років? Отак?» подумала Ізабелла, відчуваючи в тілі напружений спротив кожній своїй думці. Вона різко, впевнено розвернулася й пішла назад до покоїв придворних дам королеви.
Ізабелла не чула ані музики, ані співу, кров стукала в скронях, перед очима блимало, серце калаталося, як божевільна пташка у маленькій клітці. Того вечора був маскарад, усім дамам королеви пошили однакові сукні з темно-рожевого оксамиту та маски з білим пірям. Якщо не вдивлятись, то важко було відрізнити фрейлін одну від одної. Проте Рауль, наче мисливський сокіл, вгадав безпомилково. Він ніколи не міг би пояснити, як він просто знав Ледь заграли музики, він підійшов до Ізабелли та вклонився, подаючи руку. Вона упізнала б його за самим доторком руки теплої, трохи обвітреної та впевненої. І, звісно, не помилилася, побачивши його круглі світло-блакитні очі в розрізах маски з синього оксамиту.
Тепер ви не зможете мені відмовити, мадам, із посмішкою сказав Вандом та жартома додав: Коли ви в масці і я у масці ми просто чоловік та жінка. Жодних умовностей
Монсеньйоре майже щасливо посміхнулась Ізабелла, схиляючись у реверансі.
Вона не помічала ані поглядів зацікавлених придворних, ані подиву уважної королеви Йоланди, що прекрасно розуміла, хто саме з її дам під тою маскою з білим пірям, ані спантеличеного виразу обличчя недалекої дофіни Марі, що недбало хрумала смажені горішки в солодкій помадці.
Рауль вів Ізабеллу у танку першою парою. Здається, вона недостатньо елегантно схилилася та занадто поквапилася підвестися, аби швидше покласти свою раптово тремтливу руку на його розкриту долоню. Це танок, а вона геть не чує музики. Вона взагалі нічого не чує. Ті придворні, що не танцювали, а стояли під стінами бенкетної зали, лише шепотіли щось своїми отруйними язиками. Королева щось проказала на вухо мадам де Гокур, котра схилилась до її величності. Мадам Ізабелла! Побожна вдовиця Анрі де Вандома Ледве рік минув після смерті її чоловіка, що славетно загинув від поранень, отриманих при Боже На третій день при дворі, змінивши вдовине вбрання на маскарадний костюм, танцює басданцу? Із власним діверем? Ще й одруженим? Недаремно церква весь час прагне заборонити танці. Хіба ж не гріх торкатися одне одного так? Спочатку самими кінчиками пальців, потім долонями, потім ледь стиснувши руку. Хто ж танцює зі своєю дружиною та чоловіком? Королева Йоланда раптом злегка посміхнулась: то й нехай собі спить із молодим Вандомом. Допоки