Весело мандрує двір із Шинона до Тура, з Іссудена до Буржа, з Меюна до Амбуаза, лише б не переривати цю яскраву, як фейєрверк, низку гулянь, тільки б не зіпсували настрій новини з війни. Важко уявити цим розрядженим в оксамит і шовк, легковажним, як метелики, сеньйорам, що поруч дзвенять не турнірні мечі і нагородою переможцеві буде не браслет дами. Не зрозуміти їм, що таке облога і яке воно, горе переможеного. Як байдуже вони гарцюють, полюючи по житніх ланах, коли пів-Франції помирає від голоду. Та хіба не для них квітнуть у Ланже троянди?
Воєнні події з серпня минулого року дофіна не радували, не надихали: англійці та бургундці сплюндрували чимало замків у самому серці Франції, кілька разів загрожуючи таким вірним принцу твердиням, як Дре, Вандом, Орлеан. Принц Шарль, замість того щоб подивитись у вічі ворогу й тверезо оцінити ситуацію, що склалася, на королівській раді, намагався знайти бодай швидкоплинне забуття у залицяннях до старшої із сестер Луве Жанни де Жуаєз. Прекрасної Луветки. Вона, хоч геть не вписувалась у світловолосий, світлоокий канон визнаної придворної красуні, вражала жвавістю погляду та граційністю рухів. Легковажна, як і будь-яка придворна дама, що їх так ретельно збирала королева Йоланда, своєю примхливою вдачею вона була схожа на чарівну фею. Тканини на її сукні привозили з Гента, Венеції чи Константинополя, а плащі підбивали хутром, так ніби вона знатна дама, а не дочка голови суду. Рукавички для мадам Жуаєз вишивали шовком найкращі гаптувальниці Франції, а її коштовності були гідні королеви. І нема для мадам де Жуаєз кращої нагороди, ніж прийти на бал у сукні з італійського смарагдового саєту[9] з білячим хутром на комірі, щоб усі дами повмирали від заздрощів, а кавалери від захвату. Вона ладна полювати вранці разом із королівською свитою, вдень молитися в церкві, ввечері невтомно танцювати на маскараді чи прогулюватися верхи. Дофіну марно й шукати кращої подруги для розваг!
Королева Йоланда сама підкладала жінок у ліжко свого зятя, шукаючи інструменти впливу. Спершу, за кілька днів після весілля, королева наказала одній зі своїх дам навчити принца мистецтва кохання, бо дочка якось пожалілася, що ледве витримує те, що в них відбувається у ліжку.
Принц Шарль сидів на маленькій лавці з червоною оксамитовою подушкою. Перед ним у високому кріслі сиділа мадам де Жуаєз. Він увесь час цілував її маленьку руку, тріпотливу, як пташка. Їхні стосунки були на тому етапі, коли дама мусила озвучувати сумніви, як їй наказав батько, підвищуючи ставки за власну ніжність, а принц виказувати настирливість.
Заінтригована галасом надворі, Жанна грайливо вивільнила руку, підвелася з крісла так граційно, наче починала танок, і, підійшовши до вікна, стала навшпиньки, щоб краще бачити. Шарль теж підійшов до вікна, проте не зводив спраглого погляду з того місця, де високий зелений оксамитовий комір відкривав білу, як сніг, шию.
Що ж там таке, моя мила? ласкаво запитав дофін.
У нього був дуже приємний низький голос, особливо коли принц спілкувався з тими людьми, яких знав достатньо довго чи добре.
До замку хтось приїхав, ваша високосте. Не пізнаю вершника. Мабуть, вас знову турбуватимуть цими нудними справами
Мадам, нема такої справи, яка б завадила нам танцювати ввечері на балу.
Мадам де Жуаєз ласкаво посміхнулася, пустивши бісики очима. Вона майстерно роздмухувала пристрать у чоловіках. Безперечно, дофін заплатить найвищу ціну за її обійми. У подібних стосунках жінка завжди ризикує незрівнянно більше, ніж чоловік: людський поговір, гнів чоловіка, ймовірність отримати позашлюбне дитя
Цієї миті до кімнати вбіг паж у біло-червоно-зеленій лівреї дофіна.
Ваша високосте, пробачте мені почав було він, впавши на одне коліно та опустивши голову. Він зніяковів від присутності мадам де Жуаєз у приватному кабінеті його високості, куди був доступ лише для радників та королеви Йоланди.
Шарль насупився, його товсті губи скривились та затремтіли від недоброго передчуття:
Що сталося, дАрве?
Рауль де Вандом просить вашу величність прийняти його
Вандом? Хіба ж він не під Шуазі? Я хочу бачити його негайно!
Дофін сів у крісло під високим блакитним балдахіном, а мадам де Жуаєз без прямого наказу не наважилася вийти, так і залишившись біля вікна. Аж завмерла, погляд на підлозі, руки зчеплені. Безперечно, жінці тут не місце. Вона це шкірою відчула