Генрі добре усвідомлював свої цілі: корона Франції, яку він вважав законним спадком, рука принцеси Катрін, останньої незаміжньої дочки короля Шарля, аби заспокоїти сумління тих французів, що ладні його підтримати. Йому було начхати на саму принцесу, байдуже, гарна вона чи ні, яку має вдачу. Для нього вона була уособленням королівської крові, що, поєднавшись із ним на шлюбному ложі, мала посилити його спадкові права.
Настрої у Парижі, як доповідали англійцю, останнім часом були не на користь дофіна. Казали, що поважні містяни навіть дозволяють собі хто вголос, а хто під ніс казати, що краще підтримати герцога Бургундського та відкрити міські брами перед англійською армією (за певних гарантій, звичайно), ніж бути захопленими дофіном та його людьми, що називають себе арманьяками. Хіба ж арманьяки не земне втілення сатани?
Літо та осінь були неврожайні, багато полів у Нормандії та Іль-де-Франсі було сплюндровано під час воєнних дій, а тому ціни на харчі підскочили у кілька разів. Не вистачало ані вугілля, ані дров на опалення помешкань, тому навіть дозволили рубати дерева у Венсенському лісі, що завжди був недоторканним мисливським угіддям короля. Безперечно, такі випробування налаштовували парижан на думки про здачу англійцям. Мешканці столиці занадто добре памятали, як наводять лад у місті арманьяки, як черговий радник божевільного короля починає вигадувати нові способи швидкої наживи та грабунку, бо ж знає, що довго на посаді не протримається. І герцог Бургундський, і англійці не обійдуться Парижу дешево, проте вони зможуть сподіватися на те, що в місті буде забезпечено порядок та принаймні якесь дотримання законів і звичаїв. І, зрозуміло, коли місто не перебуває у стані облоги чи не готується до війни, дешевшають і хліб, і мясо, і вино, оскільки баржі вільно постачають по річці з півдня та заходу тисячі товарів на міські ринки.
Король Генрі, людина вкрай пихата та амбітна, хотів, щоб йому принесли ключі від Парижа та на колінах благали їх прийняти, так само він хотів, щоб міста та замки здавались його армії без спротиву, а принцесу Катрін до нього привів сам король Франції. Та він добре розумів, що десь доведеться поступатися своїми гордощами. Особливо коли йдеться про бургундця.
На початку грудня король Генрі прийняв канцлера Ролена у близькому колі: лише його молодші брати герцог Кларенс, герцог Бедфорд та герцог Глостер. Він знав, що великий пишний почет уже рушив із Гента кілька тижнів тому. Про це швидко повідомили і королівський двір, і двір дофіна, і анжуйців, певно, очікуючи нових торгів, пропозицій та зрештою перемовин. Канцлера ж відправили вперед верхи, лише із трьома людьми супроводу, аби заздалегідь узгодити умови бургундської підтримки.
Канцлер Ніколя Ролен народився дипломатом, він добре відчував потреби опонента і ніколи не був жорстким чи невблаганним із людьми знатнішого походження чи вищої посади. Він розумів, що ці таємні попередні переговори у вузькому колі досить неприємні, якщо не сказати образливі, для гордощів англійця. Тому кожну вимогу Філіппа Бургундського, жорстку та неуникну за суттю, месір Ролен оголошував дуже запопадливо, тоном прохача, так наче король мав повне право відмовитись, аніж нагальної потреби домовитись із бургундцем за будь-яку ціну.
Ваша величносте, мій герцог ще уклінно просить, продовжував канцлер, звичайно додаючи слово «уклінно» на власний розсуд, зважаючи на делікатність ситуації, звільнити його від обовязку приносити омаж[7] за Бургундію та решту володінь, коли ви коронуєтесь у Сен-Дені.
І хоча згадка коронації у Сен-Дені мала б потішити його амбіції, Генрі скривив повні вуста він не любив звільнень від присяги на вірність. Це як собі самому встромити уламок списа в сідниці, а потім дивуватись, чому незручно сидіти. Чи віддати дозвіл на бунт, який може спалахнути у найнеочікуванішу мить. Він озирнувся ліворуч до братів. Він знав, що Кларенс вдачу мав запальну, зухвалу, він ладен був воювати, битися, плюндрувати й палити цілі міста, аби навчити французів послуху та покорі. Він завжди довіряв своєму мечу й ніколи чужим словам. Звільнити герцога Бургундського від омажу? Ніколи! Слід змусити його присягнути. Бедфорд, хоч і не менш здібний вояка, не відкидав засобів дипломатії, якщо це приносило вигоду, а на його думку, союз із Бургундією беззастережно вигідний, яку б ціну не вимагав молодий герцог. Глостер міг пообіцяти все, що завгодно, заради швидкої вигоди, проте так само із легкістю забути про обіцянку та присягу, якби цього потребував захист його особистих інтересів.