Всего за 105 руб. Купить полную версию
Порівнюючи гру українських акторів з австрійськими, німецькими, Лесь був вражений насамперед мистецтвом премєра Бургтеатру
Йозефа Кайнца. Він бачив його у різноманітних ролях Торквато Тассо в однойменній трагедії Гете, Леона у «Горе брехунові» Грільпар-цера, Марка Антонія у «Юлії Цезарі» Шекспіра, Мефістофеля у другій частині «Фауста», і визначив для себе те спільне, що було притаманне акторській манері майстра. Вразило його насамперед те, що батько німецького модернізму Герман Бар назве «видовищною духовністю». Тобто те, що Кайнц був одним з перших майстрів європейського театру, «творчі принципи якого значною мірою формували переконання Леся Курбаса в тому, що театр завжди потребує якогось підкреслення, якихось котурнів, і тільки натуралістична школа позбавила його цих рис. Пристрасне звернення до духовного світу героїв, байдуже, класичних чи сучасних, виявляло свою істинно театральну природу, де психологічні імпульси матеріалізувалися у підкреслено виразному сценічному жесті і слові» Курбас не раз згадував імя Кайнца з його досконалою пластикою, виразним, гнучким тілом, коли ставив перед акторами свого театру завдання оволодіти пластичною культурою, виразити думку і почуття в жесті, у русі. Більше, у творчості Кайнца він знаходив наснагу для заміни побутової, психологічної пластики театральною, підкреслено виділеною.
На творчість Кайнца Курбас посилатиметься і у своїх спробах заміни побутово-достовірного мовлення на сцені ритмічно організованим. Та й лекції Леся Курбаса «березільського» періоду підтверджують принцип ритмічної побудови словесного шару дії, що майстер пояснював на прикладі виконання Кайнцем ролі Марка Антонія. Словом, на постаті Кайнца фокусується яскравий доказ активного сприйняття молодим Курбасом явищ театрального життя Відня.
Але Курбас проходив «стажування» і в інших віденських театрах. На сцені Німецького народного театру він мав можливість відкрити для себе драматургію Франка Ведекінда, у травні 1908 року подивитись його «Пробудження весни», пєсу, яка порушує проблеми статевого виховання та претендує на критику святенницької моралі. Такого ще не знав український театр. Ірина Волицька справедливо вважає, що раннє знайомство з Ведекіндом підготувало Курбаса до сприйняття німецької експресіоністської драми й відкрило гіпотетичні можливості для сполучання пантоміми і словесної драми, звуку мови і літургії, пластики і музики.
З Віднем Курбас був повязаний і пізніше, уже не будучи студентом університету. У столиці імперії існувало кілька українських товариств «Січ», «Родина», «Поступ», куди входили робітники, студенти вихідці з Галичини. Віденське земляцтво українців запрошувало його на свої вечори як читця-декламатора, зокрема на вечір памяті Шевченка. Під час одного з таких приїздів до Відня Курбас, ймовірно, міг виступити як статист у «Едіпі» Макса Рейнгардта. Відомо, що, гастролюючи, Макс Рейнгардт нерідко запрошував місцевих студентів взяти участь у масових сценах вистави. Якщо така можливість існувала, то ж як допитливому і жадібному до театральних знань і умінь нею не скористатися? Цілком ймовірно. Фактично це була чи не єдина спроба побачити принципово іншу сценічну естетику.
Минуть роки, і Курбас поставить одну з кращих своїх вистав «Цар Едіп». І скільки б не теоретизували театрознавці щодо самобутності курбасівської постановки, і самий факт його звернення до цієї пєси, і сама естетика постановки не окремі мізансцени, а саме естетика обумовлені незабутніми враженнями від постановки Макса Рейнгардта
Улітку 1908 року після закінчення першого курсу Віденського університету Лесь Курбас повертається до родинного гнізда у Старому Скалаті. Батько почувався вкрай погано. 10 вересня 1908 року Степана Курбаса, видатного актора і режисера театру «Руська бесіда» не стало. Про повернення до Відня уже не йшлося. Майбутнє матері і сестри Надії залежало тепер від Леся. На сімейній нараді було вирішено, що Лесь продовжуватиме навчання у Львівському університеті ближче до матері, що залишилася при хворому отці Пилипі.
І знов-таки, як у гімназії, він стає учасником аматорського студентського драматичного гуртка. У березні 1909 року в рецензії на постановку театральним гуртком «Сокіл» чи не вперше промайнуло імя Курбаса, який грав у «смішній нісенітниці» Коцебу «Псотник». У листопаді того ж року він уже ставить «Жидів» Євгена Чирикова у Драматичній комісії УСС (Українського студентського союзу) і сам грає головну роль Нахмана.