Всего за 105 руб. Купить полную версию
Чи ж доводиться дивуватися, що в майбутньому Курбас залюбки і з нагоди подальшої постановки вільно перекладав пєси з німецької, польської, англійської
Взагалі тернопільська гімназія уславилась своїм викладацьким складом. Так, географію викладав Григорій Величко, друг Івана Франка, котрий брав участь в австрійській експедиції з вивчення Землі Франца-Йосифа. Німецьку мову і літературу викладав Євген Мандичевський, український письменник, видавець тернопільського журналу «Молодіж». В гімназії існувала і добре вкомплектована бібліотека, де поруч з українською класикою зберігалися в оригіналі твори польської, німецької, російської літератур, літературно-наукові видання «Записки наукового товариства імені Шевченка», «Літературно-науковий вісник» (ЛНВ), «Киевская старина».
Й нема нічого дивного, що захоплення літературою надихає Леся на власні проби пера. У квітні 1906 року у ЛНВ, що виходив того часу за редакцією Івана Франка, під псевдонімом Зенон Мислевич зявляється один з перших літературних дописів Курбаса «В гарячці», а за рік оповідання «Син». Як не погодитись з оцінкою дослідниці творчості молодого Курбаса Ірини Волицької, що у психологічній атмосфері твору, його нервовому імпресіоністичному стилі відчувається засвоєння молодим автором досвіду нової української прози. Леся Українка, Олександр Олесь, Володимир Винниченко входять в його життя як сьогодення українського мистецтва, як актуальний його вираз.
Хома Водяний відзначав надзвичайний енергійний запал свого товариша у засвоєнні гуманітарних знань і різнобічність, різноске-рованість його творчих нахилів і проявів. Як читець і соліст він був незмінним учасником шкільних концертів. Успадкувавши від матері музичні здібності, Лесь прекрасно грав на роялі, читав ноти з листа й усе життя залюбки імпровізував на теми популярних музичних творів. Відчуваючи потяг до малювання, Лесь особливо цікавився графікою, мистецтвом карикатури, а у старших класах гімназії навіть ілюстрував гімназійний підпільний сатиричний журнал.
III. Прорив до Європи
Ймовірно і це схоже на правду, він бачив «Царя Едіпа» у знаменитій постановці Макса Рейнгардта. Можливо, брав участь у масових сценах вистави і це недалеко від істини.
І все-таки, незважаючи, а може, завдячуючи різноскерованості мистецьких уподобань, Курбас ще у гімназійні роки визначає свій домінантний інтерес до театрального мистецтва. В гімназії його називали не інакше як комедіант, арлекін, клоун, гансвурст. Гансвурст це хто? В буквальному перекладі Ванька-ковбаса, комічний персонаж німецького народного театру. Не виглядає притягнутим до цього припущення, що бажання присвятити себе театру підживлювали юнацькі враження гімназиста Леся від гри Миколи Садовського і Марії За-ньковецької, які з 1905 по 1906 рік очолювали театр «Руська бесіда» і чия гра визначала кращі риси українського акторського мистецтва того часу.
Звучить голос Леся Курбаса. З висоти років він згадує свій шлях до театру:
Дід мій мріяв зробити з мене священика. А я змолоду мріяв про астрономію. Зорі вивчав за Фламаріоном. Лише у Відні зрозумів, що всі релігії світу фантастична романтика людства в порі його юності. Потяг до прекрасного, пошук істини Почав слухати лекції з історії, філософії, багато думав про виникнення світу, про людську природу.
І дійшов висновку: наука річ нестала, постійно міняє свої істини, свої форми згоджуюся на одному приходить якийсь Коперник чи Галілей і все іде в інший бік. Лише мистецтво явлення вічності. «Vita brevis, ars longa»[1] геніально. Мої батьки актори. Вони влили мені вогонь любові до штуки, і я зрадив дідові сподівання. Не вийшло з мене священика. Хоч теології не полишив, правду кажуть без Бога ні до порога. Мама дуже боялася, що я піду в театр, батьковим шляхом він був великий актор, який скінчив трагічно, розчарувався у сцені Десь ви знайдете у Франка, що Степан Янович був першою силою на галицькому театрі це так. Але що являв собою цей галицький театр? Затиснутий поміж двома імперіями, латаний-перелатаний, генії якого мусили грати в стодолах і клунях
Доля юнака складалася примхливо, та шлях до театру видавався невідворотнім, поза театром він не бачив і не уявляв себе. Ще у тернопільській гімназії брав участь у театральному гуртку. А далі, таємно від батьків, написав листа до управи «Руської бесіди», аби йому, як сину актора, виділили стипендію для навчання у драматичній школі. Чи не у віденській? У Львові театральної школи тоді не було. Але театр відмовив за сакраментальної причини відсутності грошей. Тоді Лесь, закінчивши гімназію екстерном, наважився на самостійний крок.