Кандидатським вирішенням могло б стати добре, глибоке володіння мовою, що її вважаєш рідною опанування, як і в усіх мовах, безупинне протягом життя, понад банального заучування (так само, як деінде). Втім, коли перфектне володіння властиве винятково фахові (касті) себто, чимсь іншим людині похизуватись зась, то се навряд чи матиме педагогіко-політичний ефект. Надто ні коли навіть фаховості бракує якості. Тоді подібне навязування, як така собі емансипація з рабства культурної окупації, саме по собі стає окупацією повновагою: невмотивованою, свавільною, ґвалтівною.
Все вищевказане передовсім стосується непростого контексту, де самий гімн стає першоджерелом непорозуміння чи смислових недочувок. Чи знає, чи може знати бодай хтось із нинішніх, позастандартових носіїв, що ж конотує перший рядок, коли не знати, що цілком конгруентним та звичним він був саме носіям галицького, перетравленого польського мовного стандарту (що має перетин із старословянською, та менш із давньоруською). «Не вмерли» ЇЙ (себто, в неї), а не ЇЇ. Та, знову ж, коли причиною розділення та містифікації стає брак розуміння сакральних символів, чи не спалахуватиме конфлікт і надалі, не вщухаючи за природою? Лиха самоспорідненість
Епізоди другий та третій: Теоруючи правом на зраду, Театруючи опціоном на самооману
Ще не встиг попередній іспитований відзвітувати щодо своїх сподівань на предмет квінтесенції неспроможності, маючи на увазі його теорему неможливості перекладу останнього трилера мовою окупанта (вочевидь, посилаючись до тавтологічності клубно-риторичного ареалу у межах власне Клюбу та нетрансльовності нагнічено-солідарної шизофренії за межами отого), аж отсе вже почав вимальовуватись дияльоґ цивілізацій, колізія дискурсів, encounter наративів тим загрозливіший, що перехід початково-феноменологічного його характеру в онтолоґійний є хіба же питанням часу. Себто, самодияґностування біполярних розладів (читай: невміння балансувати між полюсами та фокусами парадигматико-інституційних альтернатив навіть умоглядно) неможливо уникнути, та довідки про надану пільгу-індульгу на нерозуміння, небажання розуміти та заперечення мислення як виконроба сумління, а саме, посвяти в підмайстри ложі на Суді нелицемірному не зарахується навіть у помякшуючі медичні обставини
На талан, наступна авторка мала ся за власного модератора. Звісно, якщо не рахувати редактора перекладу з окупантської, адже подібну деокупацію навряд чи можна довірити людові випадковому. Надто коли йдеться про тему делікатну та, якщо вірити солодкодарусиним авторкиням та їхнім схвальним критикиням (чи критикесам?), невідчужну від автохтонного дискурсу, патосу та етосу. Отже, йдеться за адюльтер. Ба солодше: про право на проміскуїтет-лайт, геть безневинний на ліберальному Заході (чия терплячість обмежується хіба що розглядом альтернатив собі) та чомусь менш ушанований консервативнішими юрисдикціями. Всіма отими тисячолітніми казусами світотвору, що вочевидь давно мали б позагинатись від власної косності, а коли ні то нехай вислуховують лекції про найкращі практики. Та ж ні, мовляв, то не хамство; як не є хамством безцеремонно-сакраментальне «а чого ви не розмовляєте» на подяку за перевід через дорогу. Звіть то елітарно-гречною інквізицією, як волієте: вибору-бо не ймете, окрім як доєднатись (зокрема до позашлюбності) або знайти себе осміяним (ба гірше позаклюбним). Та з тим жиють: памятним-бо є й те, як полегко плескали по плечеві похитрі прагматики всіх, хто не приймав їхніх куцих припущень аж до Кризи аби опинитись у тимчасовім негліже опісля.
Отже, перелюб у світі Східному, де повага до літери іноді так само переважає шану до слова (котрій на заваді стає й майстерність в тому та іншому). Адюльтер за шаріаа (шарят). Справді, навіщо ж іще вештатись краями прадавніми (та архаїчними попри всі новітні «кориснятка»), як не задля: набухатись, спустошити в готелю шведсько-арабський стіл (далекий від халяль та кашрут), а відтак довершити перепхою із найконсервативнішою партнеркою звісно ж, одданою жоною. (До речі, незвісно, чим подібне рандеву закінчилося б у решті умовно-цивілізованих країн у разі не менш приємного знайомства з чоловіком чи бодай дяддям-браттям романтичної особи. Або у що могла би перерости відсутність у шаріаа важачи на небезумовну несхвальність кураном заборони на вживання алкоголю за сорока-пятдесятиґрадусної спеки за наявності зброї на всі смаки.)