Не вигадуй! Євка повернулася на інший бік і зробила вигляд, що спить.
Ти поміркуй над моїми словами, після короткої мовчанки знову озвалася Оленка. Відхопиш панича будеш плавати, як вареник у маслі. Може, ти й не красуня, але ж і не дурна, як деякі думають. Ти розумніша за нас усіх.
Вулиця
Того дня від самого ранку йшов дощ. Марта не виспалась і особливо знущалася з Євки, що аж пану вчителю довелося на неї прикрикнути. Уроки проводили у великій залі, і панночка весь час розливала напої на блискучі білі кахлі підлоги, примушуючи Євку плазувати перед усіма, витираючи. Далі було гірше, коли Марта лишилася з Євкою наодинці у своїх покоях і примусила ту стояти на одній нозі, доки панночка вишиватиме.
Додому дівчина поверталася пізно, змучена душею та тілом. Дощ минув, але тепер усі дороги перетворилися на місиво з багнюки, іти по якому було неможливо, щоб не намочити ноги.
Євка зняла свої черевички і, притримуючи поли одягу та кутаючись у новеньку свитку, побрела босоніж через село. Вона думала про свою господиню Марту й про те, що завтра все повториться знову. Від тієї думки йти зробилося ще важче. Занурена в думки, Євка незчулася, як звернула не на той провулок.
Гляди, хто іде! Це ж сама панночка Дунька! почула знайомий голос вона.
Євка сторожко озирнулася. До неї наближалася ватага юнаків на чолі з Іваном. Їх було троє. Хлопці розвели навсібіч руки й обходили її з усіх боків, роздивляючись упритул. Як на зло, навколо не було жодної християнської душі, що могла б за неї заступитися, по сусідніх дворах лише собаки гавкали.
Не займай, Іванку, попросилася вона.
А чого ж не займати? Сьогодні ж вулиця, а Оленка сказала, що ти приходити не збираєшся. Чи Оленка нам збрехала?
Нам всім кортить почути, як там живеться в панських палатах! додав рябий Дмитрусь.
Є такий звичай, що як дівка не ходить на вулицю, то хлопці її й побити можуть, солодким голосом сказав Іван, беручи дівчину за комір.
Іванку, я кричатиму!
То кричи, ще більше отримаєш!
Євка зібрала всю свою лють і голосно заверещала. Іван затулив їй рот рукою, хлопці озирнулися.
Диви, щось ніхто не поспішає на поміч!
Іван легенько кинув Євку в руки Дмитруся, а той уже сильніше штурхонув її третьому, якого Євка не знала.
Від хлопців несло горілкою й тютюном. Їхні руки боляче пхали в спину, плечі й груди, хтось навіть ударив її під живіт. Євка даремно борсалася, намагаючись відбитися та вирватися з цупких рук.
Їй здавалося, що це тривало цілу вічність, аж доки не почувся кінській тупіт. Він пролунав несподівано, зовсім поряд.
Досить! почула знайомий голос вона.
Іванко обхопив її ззаду руками й повернув обличчям до новоприбулого вершника, насмішкувато шкірячись. Ілля ж, навпаки, мав суворий і незворушний вигляд, як і належало шістнадцятирічному лицареві.
А чого це ми маємо припинити, паничу? У парубоцької громади є свої закони. Тож їдь собі далі, у них не втручаючись!
Ця дівчина на службі в палаці, озвався Ілля, поглядаючи зверху вниз. Вона власність панночки. Тож як ти смієш посягати на панське добре?
Іван стрімко нагнув Євку, що та аж зойкнула, вишкірився на Іллю й штурхнув дівчину просто обличчям в грязюку.
Хлопці гучно засміялися.
Важко відсапуючись, Євка підвелася. Вона вся була брудна із голови до литок, а її панські обновки були схожі на дрантя волоцюги.
Панич не спішився, але й із місця не рушив, притримуючи свого жеребця. Він мовчки спостерігав, як Євка витирає з очей бруд і спльовує просто Івану під ноги. Лише коли вона, ледь перебираючи ногами, попленталася додому, він повільно пустив коня за нею.
Так і йшли, аж до повороту до Євчиної хати вона попереду, а він верхи позаду. Там, на розі, дівчина повернулася до Іллі й тихо сказала, уперше зазирнувши йому в вічі:
Далі не треба. Я сама.
Ілля кивнув, не зводячи погляду з Євки. Його обличчя так і лишалося незворушним, тож неможливо було збагнути, про що він думає.
Може, подякуєш? нарешті сказав він, розвертаючи коня.
Я знітилася Євка, опускаючи очі та не знаючи, про яку саме вдячність ідеться.
Чи має вона тепер відплатити тим, чим зазвичай розплачуються жінки? Вона потопталася на місці й несміло запитала:
Як ти хочеш, щоб я тобі віддячила, паничу?
Пф, пирхнув він, раптом усміхаючись. Можеш по-польськи, можеш на латині. Здається, сказати «дякую» зовсім не важко.