Я ж казала панночці, що вишиваю геть погано прошепотіла сама до себе вона. Як не вишиватиму, то отримаю на горіхи, але як вишиватиму, то мене зовсім за таку роботу вбють
Знадвору долинули веселі крики. Це панські діти пішли на заняття. Сьогодні вони мали розпочати з арифметики, яка так подобалася Євці. Певно, там зараз сперечаються Ілля з Аміром, міряючись силами на кулаках чи деревяних шаблях, Марта знову взяла своїх ляльок, а Ярема вираховує на пальцях, що не встиг зробити вчора самостійно. Там і пан учитель стоїть і спостерігає за всім своїм доброзичливим поглядом, готовий щомиті заступитися за слабших й осмикнути надто гонорових.
Так замріявшись, Євка підперла спиною стіну й зовсім забула про вишивку.
Слава Ісусу Христу, пролунав над вухом юнацький голос.
Євка стрепенулася, щоб скочити з місця, але Ілля поклав руку на її плече.
Знітившись, дівчина лише коротко кивнула, відповідаючи на привітання.
Мені заборонили бачитися з паничами.
Але паничам не заборонили бачитися з тобою.
Ілля посміхався, а в його очах грали бісики. Якби не підлий прищ, що саме вискочив у панича на носі, круглощокий русявий юнак міг би здатися Євці красивим. Але й без чиряка вона не змогла б ним милуватися ще надто добре дівчина памятала недавню образу з розкиданими пиріжками.
Євка насторожилася, обережно відкладаючи вишивку.
Виявляється, ти відважна, Євдокіє, сів на крісло навпроти дівчини юнак. Ярема розповів нам, як все було. Ти повелася нерозумно, але гідно. По-лицарськи. Тож я приніс тобі винагороду. Ось, тримай!
Ілля розгорнув серветку, у яку були загорнені маленькі коричневі грудочки.
Їла колись марципани? загадково примружив очі він. Ну ж, не бійся, бери все. Але гарненько сховай, бо якщо тебе піймають, то подумають, що вкрала.
Євка відсахнула протягнуту було руку. Дуже хотілося їсти. Ба, більше, цікаво було, що то за звір такий панські марципани, про які стільки чула. Але вони що, усі сьогодні з неї глузуватимуть?
Дякую паничу, якось обійдуся без марципанів, буркнула дівчина, вдаючи, що повертається до вишивки.
Ілля засміявся. На його щоках зявилися привабливі ямочки.
То ти не лише відважна. Ти ще й мудра! Ану ж, лисичко-сестричко, відкривай рот!
Що?
Відкривай, не бійся. Я не кривдити тебе прийшов.
Ілля справді звертався зовсім по-приятельськи, і Євка, переможена своєю дитячою цікавістю, відкрила рот.
Взявши коричневу грудку двома довгими пальцями, Ілля обережно поклав її до рота Євці. Задоволена посмішка не сходила з його обличчя, нібито це йому принесли солодкий марципан.
Повільно смакуючи, Євка прожувала частування та скривилася.
То це він і є? Зіпсутий, чи що?
Та ні! Свіжий! Учора привезли! нелукаво образився Ілля.
Паничу, не ображайся, але яблука з мого садка смачніші за твої марципани.
Євка обтерлася рукавом і знову взялася за голку.
Панич набундючився, ніби голуб у дощ. Він хотів було щось сказати, але в передпокій зайшла няня Веселина й суворо, як вона вміла, вигнала його на сніданок.
Не жартуй із паничами, звернулася до Євки стара няня, коли Ілля зник за дверима. Краще взагалі тримайся від них чимдалі. Не принесуть вони тобі долі.
А що ж принесе?
Не знаю того, дитя. Якби знала, давно вже свою долю в руках тримала, несподівано тужливо відмовила Веселина й додала у звичній манері: Господи, та не муч ти цю вишивку! Дай мені, нещастя, закінчу за тебе!
Княгиня велить
Дні йшли за днями. Євка годила панночці, робила все, що наказували, та все нишком підглядала у вікно. Ярема зовсім змарнів. Кілька разів, коли вони бачилися з ним у коридорах, він мало не пускався в плач, низенько опускаючи голову.
Як твоя спина? якось запитав Ілля, проходячи повз неї.
Уже ліпше, відвела очі вона.
Учитель же взагалі, здавалося, не помічав її. Від того Євці робилося дуже сумно. Потайки вона за ним підглядала, стежачи, куди він ходить і що робить.
Одного дня, коли пан Антанас поїхав до Києва, Євка побачила вчителя біля покоїв пані. Зробивши вигляд, що витирає пилюку з гобелену, Євка припала вухом до дверей.
Я чула, що це ти напоумив Антанаса взяти те поганське дитинча до нас. Скажи, що це неправда! пролунав голос княжни Корецької.
Це правда, моя пані, приглушеним голосом відповів Орест.
Запала тиша, а потім щось голосно розбилося об підлогу.