Данило Жирко
Міфи забутого космічного пантеону
Забутий бог
«Він з темних зірок, незримий, вселяє огиду, спустився він на первозданну землю. Мандрував забутий бог між зірок і поневірявся по Землі. І поклонялися йому лише такі самі, як Він, позбавлені розуму та відчайдушні, готові до смерті, люди»
I
У цьому кабінеті завжди можна було дізнатися щось цікаве, нове; почути вже знайоме і повсякденне. У ньому не сиділо багато студентів це і приваблювало Андрія, відмінника історичного факультету. Лунав тільки голос професора. Студенти мали змогу поринути у ті часи, коли козаки відвойовували незалежність Гетьманської України. Або потрапити у добу Реформації, коли протестанти боролися за свою релігію. У цьому було щось особливе, уявне, романтичне Але найбільше Андрій цікавився археологією: побувати на місцях, де колись відбувалася історія було для нього сенсом усього життя.
Історія ніколи не була нудним предметом: ти постійно уявляєш собі всі ці події, битви, сцени з повсякденного стародавнього життя, уява вимальовує дивовижні декорації з історичних фільмів. І все це не закінчується впродовж усієї лекції. Про що можна було мріяти ще?
Пролунав дзвоник і студенти почали вибігати з кабінету, штовхаючи один одного, наче там, за дверима, видавали стипендію. Лише Андрій залишився, уявляючи собі масштабну Битву під Жовтими Водами. Хлопець вже встиг уявити собі пишновусого, вдягненого у гетьманське вбрання, озброєного шаблею і мушкетом, Богдана Хмельницького. А за ним багатотисячне військо козаків.
Але фантазіям першокурсника завадив ректор Київського університету, який, здавалося, нізвідки з'явився у кабінеті або Андрій не помітив як той увійшов.
Доброго дня, Олександр Сергійович! викладач історії України перевів свій, стомлений лекцією, погляд на ректора.
Я б не сказав, що день добрий! чолов'яга, із зовнішністю ділової людини, підійшов ближче до викладача.
Що ви маєте на увазі? професор протер свої нові окуляри.
Позавчора зник професор археології Михайло Іванович, відрізав Олександр Сергійович.
Андрій не міг повірити словам ректора. Хлопець мав дізнатися, що стало з його найулюбленішим викладачем. Тож студент знову взявся підслуховувати розмову двох професорів.
Ми найняли детективів, далі розповідав ректор.
І що вони? Щось знайшли? професора просто мучила цікавість і це було видно по його обличчю.
Знайшли лише його записник і на ньому припинилися знахідки. Тексти щоденника нікому не були зрозумілі. Лінгвісти трудилися над рукописом і визначили, що мова, якою написані ці тексти, дуже стародавня і невідома людству щось між санскритом та шумерським діалектом, Олександр Сергійович дістав невеличку книжечку у шкіряній палітурці і поклав на стіл.
Михайло Іванович працював останнім часом над якоюсь справою і навіть мені не казав про свої дослідження. Останній тиждень він був сам не свій: відлюдькуватий, щось постійно бурмотав собі під ніс і ніхто не розумів що саме, наче одне суцільне замовляння, професор почав згадувати останній тиждень, коли Михайло Іванович почав сходити з розуму.
Не знаю, що у нього було за дослідження, але тут замішаний улюблений студент професора Андрій Скоропадський, ректор повернув голову назад і поглядом потрапив точно у хлопця, наче він знав, що там хтось сидить.
На хлопця ринулося тепер вже цілих два погляди: викладача та Олександра Сергійовича.
Ви маєте якесь відношення до цього, юначе!? професор ніби хотів вбити поглядом хлопця.
Аж ніяк, я сам не бачив Михайла Івановича цього тижня! відмовив студент, намагаючись звільнитись від вбивчого погляду.
Добре! Останнє побажання викладача археології передача щоденника вам, ректор неохоче віддав записник Андрію і покинув кабінет.
II
Київ вже потроху огортала ніч. Андрій хотів якнайшвидше дійти додому і зайнятися таємничим щоденником професора. Батьків не було вдома вже цілий тиждень, їх запросила тітка Ліза на свою ферму.
Вже о дев'ятій годині Андрій був у своїй затишній квартирі. Хлопець відразу пішов у свою кімнату. Увімкнувши настільну лампу, він витяг із сумки шкіряний записник Михайла Івановича. На палітурці виднілися дивні символи, які Андрій зараз точно не міг розтлумачити. Студент відкрив книжечку і помітив на форзаці дивну записку, яка зовсім не мала ніякого змісту, наче взяли всі букви з українського алфавіту і розкидали у хаотичному порядку. Та внизу, після незрозумілої записки, був намальований маленький ключ і біля нього було написано: «Вісім, Юлій Цезар, три».